Бувають такі дні… Коли ще очі не розплюшила до пуття, а тебе вже все дратує… Й всі… Пательня на плиті, цукор в цукорниці, яйця в курячому сараї, показники на придворному градуснику, новини в телефоні,собака Цуцилія, яка цілеспрямовано стрибає під ноги, ноги, які хочеться пересувати руками, бо самі вони пересуватися відмовляються,табун котів, де кожному індивідуально тре відчинити й зачинити двері, разів по десять за годину на один писок… Та взагалі, все довкілля дратує!!! Натіліпала тісто на якусь махмурню з мізюном… Ірина Олександрова фаршу накрутила… Посуду назбиралося - гора!!! Мию й пссссешу!!! Псссссешу, плююся, як той чайник, що кипить, й мию!!! Й якого біса, скажіть мені будь ласочка?… Вдихую-видихую повііііііільно, разів десять поспіль… Чорна завіса перед очами починає кудись діватися. Акумульована агресія йде за нею слідом. Тю? Чи я дурна? Я у власній й теплій хаті, яка в мене є. Під цілим дахом, який в мене є. В своїй мийці, яка в мене є. Гарячою водичкою, яка в мене є. Мию дофігіща посуду, який в мене є, й складові від мʼясорубки, яка в мене є! Й мʼясо є, щоб його крутити! Й все, що тре для того пирога, який вже в духовці, також є! Й духовка ж є!!! Й газ в ній!! То на яку холеру я злюся??? Ййййййй попустило…