Солдат Валерій Тюрін, позивний Грек, загинув 1 травня 2022 року поблизу Бурлацького Волноваського району. У бою він дістав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. Захиснику було 59 років.Валерій народився у Великій Новосілці. Після школи закінчив Покровське ПТУ №5 і здобув фах машиніста холодильних установок. Із 1985 року жив із родиною у Мирнограді, працював на шахтах 5/6 та «Краснолиманська».Дружина Людмила згадує його добрим, дбайливим чоловіком і батьком, порядним другом. Він любив подорожі, риболовлю, фотографію, Карпати, багато часу проводив з онуками й пишався Україною.26 лютого 2022 року Валерій добровольцем записався до ТРО. Служив стрільцем у 109-й окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Воював під рідною Великою Новосілкою, після виходу з оточення потрапив до шпиталю, але 29 квітня повернувся до побратимів.Посмертно Валерія нагородили орденом «За мужність» III ступеня.У Валерія залишилися дружина, син, невістка, онук і онучка.О 9:00 — хвилина мовчання.
Марина та Михайло з трьома дітьми живуть у модульному містечку для ВПО. Чоловік мав у Ірпені знайомих, тож приїхали сюди. Спершу з допомогою Михайлового брата зняли квартиру на 2 місяці. За цей час оформили статус ВПО, а чоловік знайшов роботу. Син Михайлик ходить поруч у школу, є садочок для Софійки. Їхнє село в Каховському районі Херсонщини одразу опинилося в окупації. Марина не хотіла їхати, та для чоловіка головною була безпека сім'ї: маленький син і дружина, вагітна Софійкою.У середині квітня брат Михайла вивіз на бусі їхні родини на Закарпаття, до родичів. Недалеко Херсон, Каховка. Бачили, яка йшла техніка. Поки їхали, навколо все вибухало. “Мені було, чесно, дуже тяжко. Хотіла у свій дім, свій двір, яким я його бачу. В мене там мама. Але зараз стало легше. Софійку і Микитку вже народжувала тут. Багато з ким дружу, ділимося порадами.” Сам Михайло виїхав вже на початку серпня 2022-го. Рідні Михайла, п’ять братів і дві сестри, також залишили свої домівки і з родинами виїхали — хто в Україні, а хто за кордоном. “Все-таки, як би в Україні не було, ми тут виросли. Я нікуди [за кордон] виїжджати не хочу”. Це історія про непросте, але життєво важливе рішення. Дізнайтеся зараз про соціальні виплати, житло, транспорт для вчасної евакуації на гарячій лінії 1548. Буде складно, але врешті все буде добре.
1 вересня- це завжди день нових надій, щирих усмішок та особливого хвилювання. Попри всі виклики сьогодення, заклади освіти Авдіївської міської територіальної громади впевнено розпочинають новий навчальний рік, об’єднуючи дітей, батьків та педагогів у єдиний міцний освітній простір. Цьогоріч наша велика освітня родина об’єднала 586 школярів та 211 вихованців дитячих садків. Особлива гордість і надія громади-це наші 23 першокласники, для яких сьогодні лунає їхній перший у житті шкільний дзвоник. Хоч заклади Авдіївської громади працюють дистанційно, це ніяк не применшує якості освіти. За цей час наші педагоги серцем і душею опанували сучасні цифрові методики, щоб кожен урок був цікавим, а кожна дитина відчувала: вона вдома, зі своєю громадою. Знаючи, як важко зараз багатьом родинам, ми щиро відкриваємо двері та обійми для дітей із небезпечних регіонів, де очне навчання стало ризикованим. Ми з радістю поділимося своїм досвідом, теплотою та забезпечимо спокійний, якісний освітній процес. Детальніше
29 серпня Україна об’єдналася у щорічному патріотичному забігу «Шаную воїнів, біжу за Героїв України», присвяченому Дню пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.Донеччина долучилася до заходу, який у 2026 році відбувся вже вдев’яте, у багатьох регіонах країни. У понад 30 містах для учасників організували обласні локації, ще у 20 населених пунктах представників регіону об’єднали територіальні громади. Переселенці з Донецької області також приєдналися до забігу у 32 країнах світу.Згідно з реєстраційними даними, загальна кількість учасників від Донеччини становила близько 11,5 тисячі людей. Серед них – представники територіальних громад і обласних організацій, ветерани війни, чинні військовослужбовці, а також члени родин ветеранів, військовослужбовців, загиблих захисників і захисниць України. Дистанції на вибір – 2 км, 5 км або 10 км – учасники долали самостійно чи у складі організованих груп.Детальніше🇺🇦 Донецька ОДА
У боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України 2 квітня 2026 року поблизу населеного пункту Новопавлівка Дніпропетровської області загинув солдат Едуард Голяк - оператор БПЛА 42-ї окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя.Едуард народився 30 листопада 1982 року в Авдіївці - місті, яке від самого початку стало для нього більше, ніж просто місцем на карті. Тут він зробив свої перші кроки, пішов до школи №5, тут дорослішав, навчався, мріяв і поступово вибудовував власний шлях. Після школи була армія, потім - технікум, навчання в Донецькому університеті. Крок за кроком він здобував освіту, професію, досвід, але найважливіше - вчився бути людиною, на яку можна покластися.Його професійний шлях теж був нерозривно пов’язаний з Авдіївкою. Едуард працював на двох великих підприємствах міста - Авдіївському коксохімічному заводі та Заводі металоконструкцій. На АКХЗ він виріс до начальника дільниці. Це була робота, яка вимагала не лише знань і досвіду, а й уміння відповідати за людей та результат.26 квітня 2014 року в житті Едуарда з’явилася ще одна важлива сторінка. Він одружився з Яною, вчителькою з Авдіївки. Від першого шлюбу чоловік вже виховував доньку Юлію. Разом з дружиною Яною ростили сина Захара та доньку Альбіну, облаштовували свій дім і просто жили своїм щасливим життям - тим самим звичайним життям, яке сьогодні для багатьох українських родин стало найдорожчим спогадом.Навіть коли війна прийшла безпосередньо до Авдіївки, Едуард не поспішав залишати місто. До останнього він залишався там, продовжував працювати на коксохімі і тримався за свою землю та звичне життя.Новим прихистком для родини став Ужгород. Тут діти продовжили навчання: Захар пішов до школи, Альбіна - до академії мистецтв. Едуард також повернувся до роботи - працював на заводах «Конвектор» та «Турбогаз».19 серпня 2025 року Едуард долучився до лав Збройних Сил України. Став оператором безпілотних літальних апаратів. Людина, яка все життя відповідала за свою роботу і тих, хто був поруч, тепер відповідала за значно більше. Він дивився в небо, щоб ворог не зміг дістатися тих, кого він любив.2 квітня 2026 року біля Новопавлівки на Дніпропетровщині його життя обірвалося. Едуард загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи населений пункт. До останнього залишився вірним військовій присязі, українському народові та своєму обов’язку - боронити Україну, її Свободу і Незалежність.У нього залишились троє дітей, дружина, сестра і матір. Дружина Яна згадує його не лише як воїна, а насамперед як свого чоловіка, батька їхніх дітей - людину, якою він був у щоденному житті:«Мій чоловік дуже любив свою родину. Він цінував свою роботу, оберігав своїх дітей. Хотів захищати Батьківщину, щоб його дітки спали спокійно. Він був дуже веселий. Чесний - це найголовніше. Самовідданий. Ніколи не хотів, щоб у когось було щось погане. Як чоловік він був дуже красивий, відданий своїй родині. Усі якості, які можуть бути в чоловікові, були йому притаманні».Сестра Едуарда Ірина запам’ятала брата світлою чуйною людиною, оптимістом:«Він завжди посміхався, мав дуже яскравий і неповторний характер. Едік був неймовірно енергійний - здавалося, що його внутрішня "батарейка" ніколи не розряджається. Брат був дуже допитливий, цікавився геть усім на світі й часто міняв хобі, але любов до рибалки та землі ніколи не змінювалася. Дуже любив вирощувати городину. Навіть мешкаючи з сім'єю в орендованій квартирі в Ужгороді, на балконі в горщику посіяв квіти, огірки, помідори. Мріяв про свій власний будинок з великим городом і господарством. Едік дуже любив своїх дітей. Хочеться задзвонити до нього, поділитися новинами, щось розповісти про нашу маму, взнати, як у нього справи. Він був, є і буде завжди з нами...».Для Авдіївки він назавжди залишиться одним із тих, хто своїми руками будував життя цього міста, людиною, чиє ім’я тепер стало частиною його історії. А для України - воїном, який віддав найдорожче за її Свободу і Незалежність.Едуарда Голяка поховали в Ужгороді, на Алеї Слави кладовища «Кальварія».Вічна пам’ять Герою!
📍 27 серпня 2026 року під головуванням заступника начальника Авдіївської міської військової адміністрації Сергія Легенького відбулося чергове засідання Координаційного центру підтримки цивільного населення.☎️ Учасники засідання підвели підсумки роботи телефонної лінії Координаційного центру, проаналізували стан опрацювання звернень громадян та узгодили подальші кроки щодо надання необхідної допомоги мешканцям громади.🎓 Значну увагу приділили підготовці до 2026–2027 навчального року. Обговорили перспективну мережу закладів освіти, кількість здобувачів освіти та актуальні питання реалізації освітньої реформи. Окремо зосередилися на необхідності збереження контингенту учнів, можливостях залучення до навчання дітей із інших громад та впливі державних механізмів підтримки ВПО на організацію освітнього процесу.🤝 За результатами засідання визначено подальші пріоритети роботи Координаційного центру, окреслено конкретні завдання та надано відповідні доручення відповідальним структурним підрозділам.
Алла Броніславівна й Андрій Іванович живуть у містечку Хансена на Київщині.Чоловік має протез ноги та пересувається на кріслі колісному. В жінки з молодості протезовані обидві ноги, одна рука не функціонує. Тут у них свій будиночок і невеликий город, де ростуть квіти, свої овочі: помідори, цибуля, часник, трохи моркви і перчику. Минулого року свої огірки закрили. Алла відвідує гуртки, майстер-класи — щоб відволіктися.Пара виїхала з Бахмута на початку квітня 2022-го — допомогло товариство людей з інвалідністю. У чому були, в тому й поїхали. Жили в Нових Санжарах, Умані, Кременчуці. “Скільки ми збиралися виїжджати: то складемо сумки, то розкладемо. Андрій тоді був після двох інсультів. З будинку в літню кухню біжиш і боїшся. Воно гуде, бахає… Метри за три від дому впав снаряд і не розірвався. Страшно вмирати. Хочеться жити”. Познайомилися в молодості на протезуванні у Харкові. Вона — з Бахмута. Він із Куп'янська. Все робили разом: тримали кіз, городи, все своє. Та у 2023-му їхній будинок зруйнував снаряд. Це історія про непросте, але життєво важливе рішення. Дізнайтеся зараз про соціальні виплати, житло, транспорт для вчасної евакуації на гарячій лінії 1548. Буде складно, але врешті все буде добре.
День третій. Коли традиції оживають. Третій день нашої дослідницької мандрівки розпочався там, де Косів звучить, пахне й дивує кольорами – назнаменитому косівському ринку. Серед різьблених виробів, кераміки, вишитих сорочок, тканих ліжників, прикрас і традиційного одягу дослідниці шукали речі, у яких майстри зберігають історії своїх родин та краю. Під час базарювання дівчата уважно розглядали орнаменти, спілкувалися з продавцями й майстрами, порівнювали давні форми із сучасними виробами. Так вони побачили, що традиція не стоїть на місці – вона змінюється разом із людьми, але не втрачає свого коріння. Наступною локацією дослідницької подорожі став Музей Гуцульщини з його інтерактивними залами, де дівчата знайомилися з побутом, ремеслами та звичаями гуцулів, розглядали старовинні речі й намагалися зрозуміти, як вони використовувалися в повсякденному житті. Вперше в житті дівчата виготовили сирного коника. Спочатку майстриня Оля розповіла про те, що сирна пластика як давнє карпатське мистецтво тісно пов’язане з вівчарством, родинними святами та побажаннями добробуту. Коник у народній культурі символізує силу, рух, витривалість і захист. Теплий сир у руках юних майстринь поступово перетворювався на маленькі фігурки. Потрібно було відчути матеріал, правильно витягнути тулуб, сформувати голову, ніжки, гриву й хвіст. У кожної вийшов свій коник, а у когось зовсім і не коник: веселий, серйозний, стрімкий або трохи казковий. І саме в цю мить приходить розуміння того, щожива спадщина оживає тоді, коли ми торкаємося її власними руками, вчимося у майстрів і створюємо щось своє. А ввечері була цікава вистава від мандрівниць і смаколики, приготовані на вогні. #Small_Centers_of_the_World
У рамках підтримки ініціативи голови Донецької облдержадміністрації, начальника обласної військової адміністрації Вадима Філашкіна, Авдіївською міською військовою адміністрацією Покровського району Донецької області продовжується супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу, які релоковані у межах України.Впродовж 2026 року, з метою визначення проблемних питань дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які влаштовані у прийомні родини, дитячі будинки сімейного типу, обстеження умов їх проживання, відбулися моніторингові візити до вищезазначених сімейних форм начальника Авдіївської міської військової адміністрації Євгена Удовенка, заступника начальника Авдіївської міської військової адміністрації Сергія Легенького та начальника служби у справах дітей Ольги Точило. Продовжуються вони і зараз. Так, 21 серпня 2026 року заступник начальника Авдіївської МВА Сергій Легенький та начальник служби у справах дітей Ольга Точило відвідали ще одну прийомну сім'ю.Детальніше
Продовжується подорож-дослідження «Малий центр живої спадщини». Сьогодні досліджували шлях народження косівської мальованої кераміки. В керамічному цеху спілки художників познайомились з майстром художньої кераміки Михайлом Сусаком, спостерігали за магією створення майстром підсвічників, за тим, як звичайна грудочка глини поступово перетворюється на витончений виріб. Особливо цікаво було спостерігати за робочим простором цеху: гончарними кругами, полицями із виробами, інструментами, пензлями та печами, у яких глина набуває міцності й остаточного вигляду. А ще здивування і теплоту викликала розповідь майстра про те, що вироби створюються зі слов’янської глини. Там же познайомилися з майстринею розпису УляноюШкром’юк. Пані Уляна розповіла, що орнамент на кераміці– це своєрідна мова знаків і образів. На виробах можна побачити квіти, листя, птахів, коней, оленів, людей у народному вбранні, сцени полювання, музики та повсякденного життя. А ще юні дослідниці дізнались про секрети створення надзвичайних кольорів, як кожний з них поводить себе під час випалювання. Тому робота кераміста завжди містить трохи очікування і таємниці: майстер знає технологію, але остаточний результат бачить лише після відкриття печі. Після цікавих розповідей майстрів кожна з учасниць і сама спробувала себе в ролі майстрині. Дівчата створили іграшки з глини: баранці, пташки, рибки, поросятка, чашки, тарілки – всі ці вироби надовго збережуть тепло рук своїх творців. Мандрівка продовжилась відвідуванням Кінного Центру«Гуцулик» і наукових кімнат. Під час екскурсії діти дізналися про особливості породи гуцульських коней, про пристосованість цієї породи до гірських умов і важливу роль коня в житті гуцулів. А ще ближче познайомились з конями, коли годували їх яблуками і морквою. Завершився день пошуками ще одного водоспаду. #small_centers_of_the_world
TGLIST.COM.UA
