Мене обрали прем'єр-міністром України, коли Крим уже сім днів був анексований. О п'ятій годині ранку російські війська захопили Верховну Раду Криму. Опівдні я очолив уряд воюючої країни.

Того ж дня з трибуни Верховної Ради я сказав дві речі: що не балотуватимуся в президенти і що це буде «уряд камікадзе».

Обидва рішення були свідомі. Не йти на вибори — щоб стабілізувати країну, а не втягувати демократичний табір у боротьбу за крісло. «Уряд камікадзе» — бо я чесно попередив: нічого, крім тяжкої праці, не обіцяю.

Ми відмовилися від російського газу і виграли суд у газпрому; диверсифікували ядерне пальне; створили антикорупційну інфраструктуру — НАБУ, САП, НАЗК — і запустили Prozorro; виконали всі критерії для безвізу. Єдиний раз за всю історію Незалежності скоротили державний борг — на чотири мільярди доларів. У розпал війни.

Ми виконали свою історичну місію: не дали путіну захопити й розколоти Україну у 2014-му. Зробили все, щоб країна мала власні Збройні Сили і могла битися у 2022-му.

Це був час великих звершень, коли народ повстав за свою Батьківщину і відбувся як держава.

Три роки тому у «10 тезах реаліста» я написав: цей бій надовго. Я хотів помилитися. Не вийшло.

Боротьба триває. І ми її виграємо.

Повна розмова про той і сьогоднішній періоди — в інтерв’ю РБК-Україна: https://youtu.be/knuj77bx-CA