Російський олігарх як передвісник змін?Видання The Economist, яке я ціную вже десятиліття, опублікувало матеріал російського олігарха Андрія Мельниченка, винісши його фото на обкладинку із заголовком: «Людина, яка змінить Росію».Навіщо це інтерв’ю самому Мельниченкові і чому він витратив понад 60 годин на розмови з журналістом Аркадієм Островським – мені абсолютно зрозуміло.Підсанкційний мільярдер епохи путіна, квантовий фізик за освітою, який, як і більшість російських олігархів, заробив свої статки не на штучному інтелекті чи квантових комп’ютерах, а на експлуатації природних ресурсів, отримав унікальну можливість позиціонувати себе в одному з найавторитетніших світових видань як голос розуму.Він пише про чотири сценарії майбутнього росії: хаос, васальну залежність від Заходу, васальну залежність від Китаю або перетворення на Північну Корею. Як і путін, він говорить про необхідність збереження російського суверенітету – можливо, іншими словами, але в межах тієї самої логіки.Право The Economist – вирішувати, кого виносити на обкладинку і які заголовки давати. Моє право як читача – оцінювати прочитане.Особистість самого Мельниченка мене мало цікавить. Хіба що мати в нього українка, а він сам – як ілюстрація російської еліти: десятиліттями жив у Швейцарії, зрідка навідувався до росії між подорожами на своїй суперяхті, а тепер розмірковує про її майбутнє.Але поява цього матеріалу, як і його подальше жваве обговорення з головним редактором The Economist у подкасті The Insider, мене не розізлила. Вона мене розчарувала.Не тому, що я очікую, ніби Мельниченко здатен змінити росію. Це навряд чи серйозно розглядає хоч хтось.Розчаровує інше.У всьому матеріалі практично немає місця найбільшій трагедії сучасної Європи – злочинній війні росії проти України. Немає розмови про мільйони зламаних доль, про пролиту кров, про зруйновані міста, про відповідальність. Немає морального виміру. Немає навіть натяку на каяття чи докори сумління.Те, що там майже немає критики путіна, ще можна пояснити. Страхом. Та й навряд чи подібне інтерв’ю взагалі було б можливим без мовчазної згоди російської влади.Найбільше ж розчаровує інше – чергове нерозуміння природи сучасної росії.Як людина, яка багато років працює у сфері realpolitik, скажу просту річ: аморальність і цинізм зрештою руйнують особистостей, суспільства і держави.Не варто їх легітимізувати.P.S. Oliver Carroll, I fully share your take.