Мене сьогодні зачепила думка: поки в нашому вихованні існують сором і насильство — нарцисична травма в тій чи іншій мірі буде майже в кожного. І тут я не про всі ми нарциси. Нарцисична травма — це момент, коли дитина замість природного я є починає збирати себе через реакції інших👹. У перші роки життя ми буквально не знаємо, хто ми. Спочатку існуємо майже в симбіозі з мамою, потім у 1,5–3 роки починаємо відділятися через я сама, не хочу, моє, а приблизно в 3–6 років особливо потребуємо віддзеркалення: покажи мені своїми очима, що зі мною все нормально. І саме тут сором стає дуже руйнівним. Привіт всім, хто соромиться вести блог, говорити думку, соромиться танцювати, живе майже не помічаючи в тотальному соромі та скованості в тілі (це одна з головних ознак).

Дитина не здатна подумати: моя мама зараз емоційно незріла і не витримує мою злість. Вона робить набагато простіший висновок: моя злість погана — значить, погана я. Не плач, не кричи, не ганьби мене, хороші дівчатка так не поводяться, ігнорування, покарання мовчанням, висміювання, порівняння, фізичне насильство — і поступово замість питання хто я? зʼявляється питання якою мені треба бути, щоб мене любили? Так народжується адаптована версія нас: зручна, сильна, красива, успішна, найрозумніша, та, що всіх рятує, або та, якій постійно потрібне підтвердження власної цінності. І найцікавіше — ми можемо називати це своїм характером, хоча частина цього колись була просто способом не втратити любов. І тут я всіх нас обіймаю. 🫠

Тому для мене зцілення нарцисичної травми — це про повернення права бути різною і не переживати це як загрозу любові: злитися й не ставати поганою, помилятися й не провалюватися в сором, бути не найкращою й не втрачати власної цінності, сказати ні й не боятися, що тебе покинуть.

Класна вправа: помічати свій сором. Почніть вже зараз, впевнена за день набіжить список. Далі буду розповідати що з цим списком робити.

Цікаво про таке читати?