🧂 Солона траса Бонневіль: де швидкість міряють милями, а дорога – сіль

На північному сході штату Юта, біля містечка Вендовер, лежить біла рівнина Bonneville Salt Flats площею близько 14 830 гектарів.

Перегони тут ведуть із 1912 року, а в 1930-х місце прославилося на весь світ. 29 листопада 1937 року в Каліфорнії зібралася Southern California Timing Association. Вона мала організувати змагання на висохлих озерах і зробити їх безпечнішими.

Сьогодні SCTA – найстаріша діюча гоночна організація США, а Bonneville Speed Week відбувається з 1949 року. Саме тут ставлять рекорди швидкості. У 1965 році Крейг Бридлав на Spirit of America – Sonic 1 розігнався до 600,6 милі на годину, тобто майже 967 км/год.

🛞 1970-го Гері Габеліч на Blue Flame досяг 622,4 милі на годину, а це понад 1000 км/год. 2006 року JCB Dieselmax Енді Гріна розігнався тут до 350,1 милі на годину – рекорд для дизельного авто, а 2018-го Деніс Мюллер-Коренек проїхала на велосипеді 183,9 милі на годину.

Не менш знаменитий інший рекорд, набагато скромніший за швидкістю, але не за характером. Новозеландець Берт Манро 1967 року, у 68 років, на переробленому Indian Scout 1920-го встановив рекорд у класі до 1000 кубиків: понад 295 км/год. Двигун він допрацьовував із 1926 року, а багато деталей робив власноруч.

За даними Wikipedia, цей рекорд лишається неперевершеним і донині. Його історію показано у фільмі «Найшвидший Indian» (2005) з Ентоні Гопкінсом.

Проте траса зменшується. Гоночна поверхня скоротилася з дев’яти миль до 2,5, а товщина солі – з майже метра в 1940–50-х до близько 5 сантиметрів у 2015 році. Speed Week скасовували 2014 і 2015 років.

#автокультура