Правильне визначення ворога є головною передумовою перемоги у війні, учив товариш Кім Ір Сен. Неважко помітити, що головні розходження між «лівими» та «правими» у Південній Кореї стосуються на стільки соціальних питань, скільки геополітичних. «Праві» вважають за головного ворога Китай, через що бачать своїм другом Сполучені Штати, орієнтуються на Республіканску партію і шукають шляхи порозуміння з Японією. Причому «ліві» бачать головним ворогом саме японський реваншизм та японського союзника США, проти якого вони готові об’єднуватись з Китаєм та Росією. Також до цієї групи долучаються південнокорейські прихильники ідей чучхе, що останнім часом виросли у серйозну політичну силу. Так як в результаті політичної кризи і з сумнівною легітимністю допіру до влади прийшли «ліві», це має сумні наслідки для українсько-корейської співпраці, зокрема згортання всіх планів військової допомоги. Не думаю, що на даний момент такий прогноз актуальний, але практично впевнений, що вже через кількадесят років після припинення війни в нас політичні сили також орієнтуватимуться по ворогам: одні будуть стояти за те, щоб разом з Євросоюзом протистояти Росії, інші будуть шукати шляхи співпраці з Росією й Китаєм, аби ударити по Польщі. Як це в принципі і було в часи визвольних змагань 1919-1920 років. Причому я геть не знаю, на чиєму боці опиняться З’єднані Стейти у зв'язку з усе більшим впаданням в маразм європейської спільноти.