Поведінка поляків як зразок кризи ідентичності: вони реально готові дружити з Путіним, який не проти увійти на танках до Варшави, проти українців, які їх захищають від Путіна. Якби я був учителем історії, то ілюстрував би поляками оту історію візантійської еліти, для якої османське завоювання здавалося меншим злом, ніж Флорентійська унія в обмін на військову допомогу Заходу. Причому ж за легендами, отому чуваку, який казав «краще побачити в місті турецький тюрбан, ніж латинську тіару», носії тюрбанів згодом відрубали голову. Але суть не в тому. Україна, як завжди, стоїть на роздоріжжі, чи нам потрібно ставати ще більшими націоналістами за поляків, чи ще більшими космополітами за європейців. Якщо ви пам’ятаєте, я колись говорив про те, що нам потрібен власний Орбан із дзеркальною політикою щодо сусідів. На жаль, український уряд очевидно схиляється до європейського вектору з толерацією злочинів проти українців на ґрунті ксенофобії взамін на примару євроінтеграції. А значить, що в обставинах пиздецю українці мають брати справу в свої руки і опановувати нішу низового європейського криміналу. По-перше, справа пограбування чи насильства над поляками набуде тоді національно-визвольного контексту і буде сприйматися не як правопорушення, а як відплата. Опришки в законі. По-друге, немає кращого способу зберегли солов’їну мову, ніж використовувати її як злодійське таємне арго. Український етнічний кримінал у Європі може навіть викрасти редакторку Васильєву й використовувати її для шифрування текстів, як-то американські військові використовували індіянців племені Навахо. Або ж використовувати як лінгва-франка у спілкуванні між китайськими тріадами та латиноамериканськими кокаїновими картелями – подібним чином різні субетноси циган використовують мову домарі. «Фазаньіх курочєк бєрєгітєсь» (С)