Іван Зимбицький | Київ, 2002 рік. Мені 17. Я не знаю жодної мови.Українська у форматі гл...

Київ, 2002 рік. Мені 17. Я не знаю жодної мови.Українська у форматі глухого суржику. Англійська нуль. Російська дуже погано. Моєю «нормою» було плювати на тротуар.Я був класичним «биком». Культурний рівень мінус один.Це була моя ідентичність. Я не бачив у ній проблеми, бо система, в якій я виріс, вважала це нормою.Потім з’явилась дівчина. У неї була дуже чиста російська, і вона без церемоній віддзеркалила мене. “Ти що робиш?” “Не плюй на вулиці.” “Говори нормально"Це не було питання манер. Це було питання зміни ідентичності.Моя ідентичність розширилась. Я побачив, що можна жити по-іншому, і що “я такий” це не вирок, а тимчасова версія.Я часто жартую з дружиною, що коли ми познайомилися, вона зустріла Івана версії 5.0. Зараз я версія 9.2.З того часу це повторювалось багато разів. І зараз, коли мені майже 40, я не зупиняю процес. Більше того, інколи мені реально соромно за Івана навіть п’ятирічної давності.Вона за ці роки теж не “стала іншою людиною”. Іі ідентичність розширилась. Вище стандарти. Більше смаку. Більше витонченності. Якщо ви озираєтеся на себе минулорічного і вам не трохи соромно ви недостатньо вчилися.Зміна ідентичності це боляче. Адже треба визнати, що твоя попередня стратегія була помилковою або, як мінімум, обмеженою.Я навчився виступати на сцені і вести вебінари. Я зараз говорю чистою українською, можу говорити чистою російською, і вільно володію англійською. Той “бик”, яким я був у 17, був би в шоці, якби побачив, що я реально можу тримати зал і говорити впевнено, чітко, просто і глибоко.У 2013 році я вперше поїхав в Італію і закохався в естетику брендів. Я почав модно і доречно вдягатися. Це здається дрібницею, але воно про стандарт. Про те, як ти себе несеш.Я почав бігати регулярно, підтягнув дисципліну, підняв стандарти тіла. Зараз я в досить хорошій формі, але я дуже хочу іі ше покращити. І знаю що досягну цього бо це моя нова ідентичність. І ще один перелом. Я перестав бути “шашличником” і почав будувати системний бізнес. Не разові ривки, не хаос, не героїзм. А структура, процеси, управління, стандарти. Це інша роль. Інша голова. Інша відповідальність.А потім, найскладніше. Я в відносинах довго був холодний, закритий, грубий, агресивний. Я жив у голові, у задачах, у бізнесі. І я навчився опускатися в тіло і в серце. Присутність не виглядає як подвиг, але вона змінює все. Останній місяць я спілкуюсь з дружиною без телефону в руках. Дивлюсь їй в очі. Відчуваю її. І ми можемо так годинами. Це теж розширення ідентичності.Я бачу по багатьом знайомим і друзям одну стратегічну помилку: вони охороняють свою стару ідентичність, як фортецю. Ті самі слова. Ті самі звички. Ті самі реакції. Те саме тіло. Ті самі відносини. Ті самі виправдання. Розширювати свою ідентичність чи ні це найбільш стратегічне рішення в житті.