The best of Zhytomyr || Війна в Україні

На щиті повернувся Герой...🕯️ МАЦЮК СЕРГІЙ РУСЛАНОВИЧ28.01.1990 — 23.10.2024рр.Сергій народився у м. Житомирі в родині залізничників. З дитинства батьки виховували його чесним, порядним, людяним і добрим. Навчався у ЗОШ №10 (нині — ліцей №10). Ще зі шкільних років вирізнявся любов’ю до математики, мав багато друзів і щиру повагу серед однолітків.У 2007 році вступив до Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту, де здобув фах оператора комп’ютерного набору. Повернувшись до рідного Житомира, працював у рекламній сфері, де реалізовував свої здібності та творчий потенціал. У 2011 році Сергій створив власну сім’ю. У 2014 році народилася донечка — його найбільша любов, гордість і світло життя. Попри життєві випробування, Сергій завжди залишався турботливим і люблячим татом.Пандемія COVID-19 у 2020 році змінила його життя — рекламна фірма, де працював Сергій, припинила діяльність. Він був змушений працювати у будівельній сфері в приватних фірмах, однак мрію повернутися до реклами не полишав. Із перших днів повномасштабного вторгнення рф Сергій прагнув стати на захист України, але через стан здоров’я певний час був визнаний непридатним до служби. Та у серпні 2024 року він таки приєднався до лав ЗСУ. Пройшов військову підготовку та служив стрільцем-санітаром механізованого відділення у складі Першої танкової Сіверської бригади. 19 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання екіпаж Сергія наїхав на ворожу міну. Він зазнав акубаротравми, проте разом із побратимами зміг дістати іншу техніку й продовжив виконувати завдання.20 жовтня 2024 року Сергій востаннє вийшов на зв’язок. Його останні слова були сповнені страху, болю, але водночас — безмежної відповідальності й любові до побратимів та рідних. Він не зміг залишити тих, хто на нього розраховував. Він пішов допомагати, попри власний стан, бо не міг інакше. Це був вибір справжнього Воїна і Людини честі.1 листопада 2024 року родину сколихнула страшна звістка — Сергій зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Богоявленка на Донеччині. Рідні вірили, чекали й плекали надію знайти його живим, навіть якщо у полоні. Та у серпні 2025 року збіг результатів ДНК-експертизи обірвав усі надії.Через довгий та болісний рік і два місяці важкого очікування родини Герой на щиті повернувся до рідного міста. У серцях рідних, близьких, друзів і побратимів Сергій назавжди залишиться світлою, доброю, чуйною людиною, надійним товаришем і справжнім Героєм.У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими...Світла пам’ять і вічна слава Герою!ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ ЗАТОРСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ17.02.1976 – 15.03.2025рр.Олександр народився у м. Житомирі, де минуло все його життя. Тут він зростав, формувався як людина праці, щирості і доброти. З дитинства був старанним, відповідальним і працьовитим хлопцем. Навчався у ЗОШ №1 (нині — ліцей №4).Після закінчення школи пішов працювати слюсарем, адже прагнув у всьому допомагати матусі, яку безмежно любив і глибоко шанував. Згодом проходив строкову військову службу. Повернувшись, працював на взуттєвій фабриці, а також на будівельних майданчиках. Олександр був доброю, чуйною та відкритою людиною. Завжди готовий прийти на допомогу, підтримати словом і ділом. Любив життя, природу, риболовлю, мав хист до малювання. Був відданим і турботливим братом.Із початку повномасштабного вторгнення рф Олександр активно займався волонтерською діяльністю, доєднався до благодійного фонду «Банк Добра». Допомагав ЗСУ, вимушеним переселенцям та малозабезпеченим верствам населення. За відданість справі був нагороджений медаллю «Гордість колективу». У жовтні 2024р. Олександр добровільно став до лав Захисників України, вступивши до одного з підрозділів ЗСУ, щоб боронити рідну землю. Він щиро вірив, що повернеться живим, і після Перемоги буде відбудовувати Україну.15 березня 2025р. під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Донеччині, Заторський Олександр Миколайович героїчно загинув.Лише через дев’ять місяців Герой на щиті повернувся до рідного Житомира…У вічній скорботі рідні, близькі, друзі та бойові побратими...Світла пам’ять і вічна слава Герою!ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ КОЛЕСНИК МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ03.10.1998 – 23.12.2025рр.Михайло народився у м. Житомирі. З дитячих років був щирим, добрим, відповідальним і цілеспрямованим, умів співчувати та завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував.У 2016 році закінчив Житомирський екологічний ліцей №24 (нині - ліцей №24). Обравши шлях служіння й допомоги іншим, вступив до Поліського національного університету, здобувши диплом магістра за спеціальністю «ветеринарна медицина». Михайло безмежно любив тварин, був надзвичайно добрим і чуйним, і саме це стало головною причиною вибору його професії.Паралельно з навчанням він працював в американській логістичній компанії. Там повною мірою розкрилися його організованість, відповідальнісь, уміння мислити наперед і приймати виважені рішення. За ці якості пізніше, під час захисту Батьківщини, побратими дали йому позивний «Логіст».Михайло захоплювався страйкболом, брав участь у змаганнях, де його команда неодноразово виборювала призові місця. Цікавився комп’ютерними технологіями, постійно самовдосконалювався та самостійно досконало вивчив англійську мову.У 2020р. Михайло створив сім’ю.А в 2022 році у подружжя народився синочок — найбільша радість, гордість і сенс його життя. Він був люблячим чоловіком і турботливим батьком, для якого родина завжди була на першому місці. Коли для України настав найважчий час, Михайло зробив свідомий і мужній вибір.У березні 2024 року він став до лав ЗСУ захищати свою родину, рідну землю та майбутнє свого сина.За мужність, відвагу і самовіддану службу Михайло був нагороджений відзнакою Міністра оборони України «Залізний Хрест», медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій», а також нагрудним знаком «За участь у піхотному бою» від 59 окремої штурмової бригади ім.Якова Гандзюка.23 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання мужній Воїн молодший сержант Михайло Колесник героїчно загинув, віддавши своє життя за свободу, незалежність і майбутнє України.Він назавжди залишиться в серцях рідних, друзів і побратимів як люблячий чоловік і батько, відданий син, надійний товариш, побратим і справжній Захисник України...Світла пам’ять Герою. Вічна слава і шана!ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ МОРОЗЮК ОЛЕКСАНДР ВАЛЕРІЙОВИЧ17.04.1989 — 09.12.2025рр.Україна втратила ще одного мужнього Захисника, відданого Сина Батьківщини. Олександр Морозюк народився у м. Житомирі. Навчався у ЗОШ №36 (нині - ліцей №3 ім.Я.Домбровського). Після школи здобув робітничу професію плиточника-лицювальника у ПТУ №5. Пройшов строкову військову службу, яка стала для нього важливим життєвим етапом і остаточно сформувала його переконання служити людям та державі.Опісля Олександр пов’язав своє життя з охороною правопорядку, вступивши до лав Поліції охорони. Паралельно він наполегливо здобував юридичну освіту в Національній академії внутрішніх справ, отримавши ступінь бакалавра за спеціальністю «Правознавство» та кваліфікацію бакалавра права.Олександр створив власну родину, був турботливим чоловіком і люблячим батьком. Для батьків — гідним і вдячним сином, для сестри — добрим і надійним братом. Він любив життя, захоплювався футболом, брав участь у спортивних змаганнях і понад усе мріяв про щасливе та мирне майбутнє для своїх рідних. У серпні 2022р. Олександр без вагань став на захист України від російських агресорів, доєднавшись до одного з підрозділів ЗСУ. У 2023р. отримав важке поранення, після якого пройшов тривалу реабілітацію та відновлення. Попри біль і труднощі, у 2025р. він повернувся до строю, знову ставши пліч-о-пліч із побратимами на захисті держави.За мужність, хоробрість і сумлінну службу Олександр був нагороджений відзнакою МВС України «За відзнаку в службі» ІІ ст., медаллю «Ветеран війни — Учасник бойових дій», а також численними грамотами та подяками.09.12.2025р. під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини на Запорізькому напрямку мужній Воїн, молодший сержант МОРОЗЮК Олександр Валерійович, героїчно загинув.У вічній скорботі рідні, близькі, друзі, бойові побратими...Світла пам’ять і вічна слава Герою!..ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ СИДОРОВ АРТЕМ ІГОРОВИЧ13.11.2002 — 04.12.2025рр.Артем народився у м. Житомирі. Навчався у ЗОШ №20 (нині — ліцей №20). Повну загальну середню освіту здобув у Житомирському професійно-політехнічному ліцеї, де опановував професії монтажника санітарно-технічних систем і устаткування та електрогазозварника. Навчання завершував, перебуваючи вже на фронті — з думками про майбутнє і вірою в Перемогу. Артем був веселим, доброзичливим юнаком із відкритим серцем. Завжди готовим прийти на допомогу, підтримати, вислухати, розрадити добрим словом і щирою усмішкою. Він мав багато друзів, які згадують його лише з теплом і вдячністю. Для багатьох був прикладом щирості, відданості, сили духу.Із дитячих років Артем захоплювався спортом: любив турніки, займався паркуром і воркаутом. Самостійно монтував відеоролики на комп’ютері, писав вірші. Був надзвичайно талановитим — самотужки навчився грати на фортепіано. Його вирізняло неймовірне почуття гумору й уміння залишатися собою у будь-яких обставинах. Він був щирим, світлим, надійним. У родині Артем був старшим братом, на якого рівнялися. Для матусі — опора і надія. Для бабусі й дідуся — люблячий, турботливий онук. Він мріяв про просте людське щастя: одружитися, створити власну сім’ю, мати дітей. Дуже хотів стати студентом, навчатися, розвиватися, жити повним життям. Та війна безжально зруйнувала всі його плани. Із перших днів повномасштабного вторгнення рф Артем разом із друзями став на захист України, доєднавшись до лав ЗСУ. Під час служби йому було присвоєно звання молодшого сержанта. Він став оператором безпілотних літальних апаратів та сапером інженерно-саперного відділення. Здобув повагу й авторитет серед побратимів і командирів. Попри свій молодий вік, Артем був мужнім, відважним і хоробрим Воїном. Пройшов пекло війни, брав участь у запеклих боях на найскладніших ділянках лінії зіткнення з ворогом.За мужність і віддану службу був відзначений медаллю «Ветеран війни — учасник бойових дій», подяками, був представлений до інших нагород, які, на жаль, уже не зможе отримати особисто.04.12.2025р. під час виконання бойового завдання на Запоріжчині молодший сержант Сидоров Артем Ігорович героїчно загинув, захищаючи рідну землю і кожного з нас.У вічній скорботі матуся, рідні, близькі, друзі та бойові побратими...Світла пам’ять Герою!Вічна слава юному і відважному Захиснику України!..ЖМР

На щиті повернувся Герой...🕯️ ГРИГОРЧУК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ25.10.1992 – 04.12.2025рр.Володимир Григочук народився у с.Колодіївка на Житомирщині. Закінчив місцеву загальноосвітню школу, згодом навчався у Пулинському ПТУ, де здобув робітничу професію тракториста-машиніста сільського виробництва. Після навчання проходив строкову військову службу. Повернувшись до цивільного життя, Володимир працював на різних будівельних майданчиках м. Житомира та Києва. Він мав золоті руки — за сумлінну працю неодноразово отримував подяки за якісно виконані роботи й ремонти. Захоплювався технікою, особливо мотоциклами, які вмів зібрати й розібрати до найменшої деталі. Любив природу, працю на землі та цінував прості, справжні радощі життя.Володимир був щирою, доброю, відкритою людиною, душею компанії, мав багато друзів. Завжди приходив на допомогу, підтримував словом і ділом, жив по-справжньому — з відкритим серцем.Зустрів своє кохання, створив сім’ю, був турботливим сином, люблячим чоловіком і татусем. Понад усе цінував родину, мріяв про щасливе майбутнє для своїх рідних, як кожен справжній батько і голова сім’ї. Та війна безжально обірвала всі плани, надії і сподівання.Із перших днів повномасштабного вторгнення рф Володимир без вагань став на захист України, служив в одному з підрозділів ЗСУ. За віддану службу, за мужність та відвагу був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», медаллю «Ветеран війни — учасник бойових дій» та іншими нагородами.Побратими згадують його як надзвичайно доброго, справжнього, мужнього й хороброго Воїна, який зробив безцінний внесок у боротьбу з ворогом. Він умів підтримати, підбадьорити, розвеселити навіть у найважчі моменти. Володимир мріяв, що після Перемоги обов’язково поїде з побратимами та родиною до Карпат.Навіть у вирі війни Володимир не полишав мрій і прагнень до розвитку. У 2025р. під час служби заочно вступив до ДУ "Житомирська політехніка", щоб стати ще кращим майстром у будівельній справі. Вірив у Перемогу й мріяв після війни долучитися до відбудови українських міст, вкладати свою працю, знання й серце у відновлення рідної землі...04.12.2025р. під час виконання бойового завдання на Запоріжчині молодший сержант на позивний "Му‌ра" Григочук Володимир Іванович, командир екіпажу безпілотних літальних комплексів, героїчно загинув...У вічній скорботі матуся, дружина, син, рідні, друзі, бойові побратими...Світла пам'ять і вічна слава Герою!..ЖМР

У вічний політ пішов...🕯️Полковник ІВАНОВ ЄВГЕНІЙ ВІТАЛІЙОВИЧ17.08.1977 – 08.12.2025рр.Україна втратила мужнього Захисника, професіонала найвищого рівня та людину великого серця — льотчика, аса військової авіації полковника Євгенія Віталійовича Іванова. Народився Євгеній Віталійович у с.Безруки на Харківщині. Закінчив Харківську ЗОШ №9, де з юних років вирізнявся відповідальністю, щирістю та готовністю прийти на допомогу. Він змалку любив техніку, електрику, авіацію та завжди прагнув стати корисним своїй країні. Трудову діяльність розпочав електромонтером, здобув 3-й розряд, працював з електрообладнанням і вже тоді виявляв вміння мислити технічно, глибоко й нестандартно.У 1995 році здійснив свою давню мрію — вступив до Харківського інституту льотчиків Військово-Повітряних Сил України. Закінчив повний курс за напрямом «Авіація та космонавтика» й отримав звання лейтенанта. Служив у Луцьку, працював на посаді старшого льотчика.У 2001 році був звільнений у запас у зв’язку зі скороченням. Маючи золоті руки та інженерний талан інноватора, працював виконавчим директором, приватним підприємцем. Євгеній був майстром, техніком, будівельником, автомеханіком, який усе робив власними руками. Сам звів будинок, досконало знав будову автомобіля, любив техніку, мікросхеми, електрику. Створив сім’ю, якою щиро пишався.Найбільшою радістю його життя був синочок, у якому він бачив продовження роду й майбутнє України.У 2014 році, коли росія розпочала повномасштабну війну проти України, Євгеній Віталійович без вагань повернувся до ЗСУ.Відтоді він знову став частиною авіації — служив в підрозділах Харківської, Київської та Житомирської областей. Обіймав посади офіцера комплектування, штурмана служби наведення, старшого штурмана. За роки бойового шляху здійснив понад 200 бойових вильотів, брав участь у надскладних повітряних операціях, знищував ворожу авіацію й завдавав ударів по важливих об’єктах противника. Був одним із тих, хто боронив українське небо ціною неймовірного ризику.За героїзм та відвагу відзначений нагородами:орденом «За мужність» II ступеня;орденом «За мужність» III ступеня;Відзнакою Президента України «За оборону України»;медаллю «Залізний хрест».Полковник Євгеній Віталійович Іванов героїчно загинув 08 грудня 2025 року, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини. Пішов із життя як Герой — вірний Військовій присязі, народу та Небу, яке так любив.У вічній скорботі рідні, близькі, друзі, бойові побратими та вся Україна...Світла пам’ять мужньому Льотчику!..Вічна слава українському Герою-Захиснику!..ЖМР

Громадо, нагадуємо, що від сьогодні, 1 квітня, у Житомирській громаді, як і у багатьох інших громадах, припинено опалювальний сезон.Таке рішення було прийнято, враховуючи підвищення середньодобової температури повітря вище +8˚С упродовж трьох діб поспіль. 🌡️🖇️ Згідно з чинними санітарними нормами та вимогами раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів, централізоване теплопостачання в житлових будинках та комунальних установах припинено. Проте лікарняні заклади, а саме: комунальні підприємства «Лікарня №1», «Лікарня №2 ім. В.П. Павлусенка» та дитяча лікарня, будуть і надалі опалюватися.“Опалювальний сезон 2024-2025 років, який пройшов в умовах війни, минув без серйозних аварійних відключень завдяки злагодженій роботі КП “Житомиртеплокомуненерго”, керуючих компаній та ОСББ. Дякую кожному, хто доклав зусиль, щоб у домівках житомирян було тепло й затишно, навіть у найскладніші моменти. Разом ми витримали ще одну зиму...” – зазначає заступник міського голови Сергій Кондратюк.ЖМРПідписатись на нас | @zhyto_bestЗвʼязатись з нами | @zhyto_best_bot