«За стінами — океан» Анна Райнеке

Мені здається, ця книга з тих, що або привабить одразу або сильно вибісить. Авторка кидає читачів одразу у світ з малозрозумілими правилами, не дає ні пояснень ні відповідей, ще й відкритий фінал! Багато хто ненавидить таке, я от люблю, тому обираю сприймати все непроговорене як авторський задум, а не недопрацювання.

«За стінами – океан» Райнеке – загорнута в антиутопію: існує якийсь світ майбутнього, в якому вижили пʼятеро Вічних. Вони живуть у пост-апокаліптичному Берліні, раз на рік приймають кораблі з Чужинцями, яким мають розповідати історії про Давніх, їх культуру, водити памʼятками та музеями Берліну, що збереглись. Пʼятеро вічних – це Вільгельм, Александер, Фрідріх, Ельза і Лола (промовисті імена). У кожний цикл зʼявляється дитина, копія одного з Вічних, а його старша версія зникає. Це майже все сюжетно, а тому, як бачите, мало що зрозуміло.

Як і чому зник світ? Як вижили Вічні? Хто такі Чужинці і Перекладачі? Звідки зʼявляються ось ці діти-копії? Аааааааа 🤯

Текст можна читати як просто антиутопію. Або знову ж таки з точки зору екокритики (герої не вживають мʼясо, знають про затоплення, займаються натуральним господарством). Або ж поглянути з феміністичного ракурсу: дуже промовисті імена чоловіків-патріархів vs. більш своєрідні героїні-жінки, традиційний розподіл пар, є лінія материнського інстинкту, є більш незалежна героїня і її пориви до бунту та свободи. Або ж це критика сучасного суспільства? Тут є і мур і проведення паралелей з Берлінською стіною, тут є дуже промовиста алюзія на проблемі мігрантів і трагічну історію сирійського загиблого хлопчика, Алана Курді. І дилема, чи ризикувати усім, щоб врятуватись, чи варта та небезпека шляху до порятунку самого порятунку?

Фінал, як згадувала, відкритий. От з Валентиною у нас одразу кардинально різні його тлумачення. Саме вона і її відгук на книгу так заохотили мене терміново читати!

Тут намішано багато всього: античні ритуали жертвоприношення та Іґґі Поп, Кафка і Девід Бові, німецька історія та проблема мігрантів. І багато багатоооооо простору для гіпотез та здогадок.

У процесі читання цього невеличкого тексту я ловила вайб і алюзії на: «Піранезі» Сюзанни Кларк, «Атлас хмар» Девіда Мітчелла, «Кроки по склу» Єна Бенкса (розділи про замок), «Я, яка ніколи не знала чоловіків» Жаклін Арпман (зараз мій читацький клуб застогнав і закотив очі). Мені здається, дуже хороший вибір для читацьких клубів, де одні будуть хейтити, а інші хвалити.

Якщо раптом читали, то розкажіть як вам. Або повертайтесь з враженнями, коли дочитаєте! Ви ще встигаєте передзамовити у Жоржа!