Зейгарнік Ефект

🐻Скандальний 76-й Берлінський кінофестиваль підійшов до свого логічного завершення. Десятиденне суспільне невдоволення далося взнаки — на оксамитово-червоній сцені розкішного Паласту, основної локації фестивалю, розігралася політична вистава у трьох актах. Директорка Тріша Таттл зачитала монолог про плюралізм, голова журі Вім Вендерс виразно відповів самому собі тижневої давності, а ведуча церемонії в розгубленій емоційності парирувала безпардонні вигуки із зали. Однак, не варто піддаватися спокусі називати розподіл підсумкових призів ідеологічним, анітрохи - картина «Жовті листи», яка завоювала Золотого ведмедя, говорить про авторитарну ситуацію, авторитарні людські умови, але робить це не дидактичним способом. За завітами Годара, Ількер Чалтак зробив свою стрічку politiquement — через призму структури, механізму і теорії театру. Все в результаті повертається до вистави, адже як не крути, а Справжність працює саме за його правилами. І те, що багато кращих фільмів не отримали свої заслужені хвилини слави в ведмежому вольєрі, як не дивно, тому підтвердження — у ролі блискучої сяючої декорації вони не дозволять розпастися слабким режисерським рішенням привілігерованих вищих і будуть тримати на собі задоволеність дійсно мислячого глядача від справді сильної фестивальної програми.◻️Список усіх нагороджених картин 76-го Берлінале:▪️Срібний ведмідь за художні досягнення — «Йо (Любов — бунтівна пташка)», Анна Фітч і Бенкер Уайт▪️Срібний ведмідь за кращий сценарій — «Ніна Роза», Женев'єв Дюлюд-Десель▪️Срібний ведмідь за кращу другорядну роль — Анна Калдер-Маршалл і Том Кортні, «Королева в морі»▪️Срібний ведмідь за кращу головну роль — Сандра Гюллер, «Розе»▪️Срібний ведмідь за кращу режисуру — Грент Джі, «Всі тащаться від Білла Еванса»▪️Приз жюрі — «Королева в морі», Ленс Геммер▪️Гран-прі — «Спасіння», Емін Альпер▪️Золотий ведмідь за кращий фільм — «Жовті листи», Ількер Чатак

«Берлін бідний, але сексуальний»Ці слова колишнього бургомістра німецької столиці Клауса Воверайта якнайкраще підходять до традиційного місця Берлінського кінофестивалю на міжнародній арені – його програма завжди скупа на ефектність та гламур, але надзвичайно приваблива відкриттям нових територій і незвіданих стежок, що відображають світове надбання набагато повніше і чесніше, ніж розсада вічнозелених гігантів думки та образу. Адже недарма Берлінале прийнято вважати найбільш політизованим фестивалем «великої трійки» - він найміцніше вкорінений у безпосередньо людський стан. І навіть новопризначена програмна директорка Тріша Таттл , яка другий рік поспіль намагається вкрасти з зоряного неба найяскравіші Сіріуси з Ведмедицями, не зможе перешкодити здійсненню цієї глибоко гуманістичної вистави. «Берлінська культурна божевільність», - як виражався Девід Боуї - у будь-якому випадку переможе.Тож найцікавіше з програми Берлінале-26, що стартував сьогодні:◾️ «Біля моря», Корнель Мундруцо Друга американська дитина найвідомішого на даний момент угорського класика. Можна не сумніватися, що досвідчений інтелектуал Мундруцо впише в цукрову історію повернення з рехабу тонку міфологічну підкладку – зрештою, у жанрі високохудожньої притчі він сильний, як ніхто інший. У головній ролі – Емі Адамс. ◾️ «День, коли вона повернулася» Хон Сан-су З повагою до всіх діячів кіно, представлених у програмі фестивалю, але без Хон Сан-су Берлінале не може відбутися. Його нова стрічка – суцільне «повернення». До монохрому, до режисера в центрі оповіді, до «дня» в назві (картина стане шостою подібною), але головне – здається, фільм стане антитезою до стрічки 15-річної давності «День, коли він прийшов». Суцільне щастя бути сучасником такого чудового прикладу вічного творчого нюансування. ◾️«Кривава графиня», Ульріке Оттінгер Феноменальна суміш легендарних жіночих енергій: живий класик німецького кіно на посаді режисера, нобелівська лауреатка за друкарською машинкою (Ельфріда Єлінек, авторка «Піаністки»), патронеса європейського акторства (Ізабель Юппер). This shit could kill. ◾️«Монстр фабрики волосся», Едвін Зірка сучасної фестивальної сцени індонезієць Едвін приїде на Потстдамер-пляц зі своїм глибоко людяним езотеричним божевіллям – розповіддю про трудівників, одержимих темними силами від перепрацювання.◾️«Моя дружина плаче», Ангела ШанелекЧільна величина «Берлінської школи» і завсідник Берлінале Ангела Шанелек, напевно, знову піднесе людське становище до заряджених змістом культурних знаків. «Моя дружина плаче» - картина нерозуміння та знаходження спільної мови. Шанелек продовжує будувати Вавилонську вежу.«Обрізки трояндових кущів», Карім Айнуз Авторський ремейк класичних «Кулаків у кишені» (1965) від своєрідного бразильця – його перша робота з часів вигнання з Канн після фільму «Мотель Дестіно ». Розсип зірок (Ель Фаннінг , Джеймі Белл, Каллум Тернер, Райлі Кіо тощо), епіграма Белоккьо, кровозмісна інтрига.◾️«План-контрплан», Раду Жуде, короткий метр Румунська секретна поліція стежить за американським журналістом, який знімає тяжкості місцевого єврейського життя, і фотографує його безпосередньо під час фотографування. Типовий сардонічний сюжет Раду Жуде, чи не так? Підступ у тому, що ця історія більш, ніж реальна і повністю задокументована. Анархічна рука Жуде їдко і абсолютно небанально оперує «кулешовським ефектом» і в повних метрах, тепер настав час його повноцінної екранізації в нескінченних межах Реальності. ◾️«Сліди », Аліса Коваленко та Марися Нікітюк Єдиний український фільм основних програм. Страшні свідчення жінок, які пережили всі можливі військові злочини російських солдатів. Крик душі про солідарність, стійкість та протистояння злу.

А ось ще на цю тему. Про Дмитра Чижевського та його сприйняття у сучасній йому радянській Україні. Я ні у якому разі не проводжу паралелі з радянською пропагандою та сучасністю, проте у кризові періоди люди схильні поводитись схожим чином у будь-якому куточку світу. І навіть без репресивної правокрильної державної машини. Оця вся щира "нищівна" критика та навішуванням ярликів, маркування як ворогів на підставі відмінних точок зору, із найкращими намірами. А з ми ж знаємо, що дуже багато радянських людей стали релігійними вивчаючи саме науковий атеїзм, бо швидко навчились не вірити тому, що всі навколо говорять.Зі статті Чижевський і рецепція європейського геґельянства та неогеґельянства в УСРР Іллі Давиденка у журналі Sententiae, де він показує, що уявлення про цілковиту розділеність української філософії ХХ ст. на радянську та емігрантську не мають під собою міцного ґрунту, бо це було спільне поле. Так, через хейт та викривання «ворога», але знову ж, ми знаємо, головне не те, у який спосіб ми когось згадуємо, а що згадуємо взагалі. Так пропаганда СРСР зробила з Бандери героя, наприклад.Але дуже цікаві усі ці цитати:Кінець цьому етапові інтенсивних дискусій кладе Великий терор, який, почавшись із публічних ідеологічних дискусій і завершившись фізичним знищенням людей, призводить до ліквідації на території УСРР/УРСР практично всіх форм інституціалізованого існування інтелектуальної культури (зокрема, філософії). Окрім загального несприйняття Чижевським і радянського марксизму, і СРСР загалом, справу в очах українських марксистів погіршувало те, що Чижевський, на їхню думку, представляючи слов’янські здобутки у вивченні Геґеля, цілком ігнорував (особливо на тлі РСФРР/РСФСР) зроблене в УСРР: «Нарешті, мусимо тут згадати шаповалівського гетьманського придворного філософа Чижевського, який на Гаазькому конґресі і репрезентував власне неогеґеліянізм слов’янських країн. В запамороченні від свого “універсального” слов’янського представництва, Чижевський дійшов там навіть до такого абсурду, що у своїй доповіді заявив, ніби він є “одним єдиний українець, що опрацьовує Геґеля”. Наприкінці 1929 р. починається т. зв. «поворот на філософському фронті», перший крок у репресивних процесах проти філософів. До України він повноцінно дістається на початку 1931 у вигляді т. зв. харківської «дискусії про поворот на філософському фронті». Результати взаємних викриттів під час «дискусії» стають частиною кримінальних обвинувачень українських філософів у рамцях трьох (а фактично єдиного) репресивного процесу: 1) 1932–1933 проти «націоналістів»; 2) 1934–1935 – проти «троцькістів»; 3) 1935–1936 – проти об’єднаного «троцькістсько-націоналістичного блоку».Украй репрезентативним щодо цих висновків є такий пасаж: «Відомо також, що критика націоналістами Біликом, Демчуком, Юринцем відомих українських фашистів і білогвардійців Донцова і Чижевського, була формою протягання концепції Донцова і Чижевського. Білик, Демчук і інші цілком по суті приймали і пропагували ту ворожу марксизмові схему історії філософії на Україні, яку розробив Чижевський. Ці ж засоби ворожої роботи практикувалися і у викладовській практиці. Обслідуваннями встановлено, що у студентів у результаті такого шкідницького викладання утворилися цілі хрестоматії з цитат з ворожих марксизмові-ленінізмові джерел».

In memoriam усіх нас. Про мистецтво Віталія КоханаМи схильні надавати перевагу концептуальному перед чуттєвим у взаємодії з сучасним мистецтвом. Тоді як Кохан кидає виклик цим пересторогам і м'яко підштовхує до сирої фізики мистецтва, а заразом і до почуттів, які воно пробуджує в нас.Академічні скульптори можуть місяцями вдосконалювати деталі, доки не досягнуть ідеального, бажаного та контрольованого результату. Тоді як Кохан відкрив свою практику для того, що не можна передбачити: помилки, виробничого збою або реакції примхливого матеріалу. Він назвав це "поставити незаплановане на рейки".Як ми можемо зберегти маленькі особисті спогади в епоху всепроникних колективних наративів? Як зробити так, щоб ці спогади зберігалися в цифрову епоху, коли будь-що можна зафіксувати за лічені секунди й так саме швидко це "будь-що" втрачає цінність? І які саме спогади можна вважати значущими, коли ми живемо в епоху постправди, коли, перефразовуючи рядок з вірша Райнера Марія Рільке, жоден спогад не є остаточним?Кураторка й дослідниця мистецтва Лізавета Герман розповідає про мистецьку практику художника Віталія Кохана у новому тексті УП.Культура. Підпишіться на УП.Культура

Локус анонсував свій дайджест освітніх та публічних подій — і розповідає, хто навчається на цих програмах:#постзпредложки – Дослідники та дослідниці у соціальних і гуманітарних науках:соціологи, політологи, історики, антропологи, економісти, психологи, правники, історики мистецтва, філософи, культурологи тощо. Ті, хто шукає середовище, яке цінує творчість і теоретичну чутливість у науці.– Фахівці, які працюють із суспільними темами:куратори, проєктні менеджери, MEL-фахівці, policy-makers, режисери, сценаристи, керівники культурних організацій, дизайнери, комунікаційники, публіцисти, есеїсти та інші.Усі, хто не є дослідниками за формальною освітою, але потребує досліджень і знань для своєї роботи — і хоче тримати себе в інтелектуальному тонусі.Перші програми — антропологія, створення теорій та документальна фотографія — вже на сайті: https://www.the-very-locus.org/Якщо ви вагаєтесь із вибором, хочете отримати персональне нагадування про старт, краще зрозуміти формат навчання або порадитись, чи це справді для вас — залиште свої контакти у формі: https://forms.gle/wePPwAoooRgQJG4j9

Для зйомок цієї картини Ніколас Кейдж користувався послугами спеціального drinking coach, а сам фільм ще раз підтверджує — кіно і звук повинні жити нарізно, оскільки «Покидаючи Лас-Вегас» без його саундтреку немислимий. Музика ніби відшаровується від потоку образів, як епітелій від слизової в алкоголіка, крізь яку проступає пʼянка ерозія.Це фільм не про алкоголіка чи проститутку, і навіть не про їхнє зневажене кохання. Перед нами розгортається процес наближення до повноцінного тіла без органів. Спонтанний, імпульсивний та нестерпний, однак необхідний. Це навіть більше не кіно, а всеосяжний спазм, який вивертає назовні саму нашу суть, жбурляючи перед поглядом глядача не сюжет, затиснутий між декорацій, а саму його оголену та тремтячу суть. Для того, щоб дивитися «Покидаючи Лас-Вегас» недостатньо погляду, необхідна відвага. І завдяки нашим друзям з бару "Протагоніст" це стане можливим вже в цю субботу.📅 31 січня (субота) ⏰ 15:00📍 м. Харків, Кінотеатр Паладіум, Костюринський провулок, 2.💰 Вільний внесок*З посвідченням учасника бойових дій (УБД) – безкоштовно.✳️ Формат: у передмові та після показу поговоримо про феномен любові, відчаю і спільності. Страждання виходить з нашої волі чи є проявом нездатності до життя? Врешті-решт спробуємо зʼясувати, що таке прощання. Та чи можливо воно взагалі.📨 Вхід тільки за списками. Кількість людей в залі лімітована, тому бажаючі завітати на показ — напишіть нам "+" в директ Інстаграму. За наявності вільних місць ми внесемо вас в список.

А тепер цікаво як ви це бачите після 2022:2022-дотепер: В умовах повномасштабної війни політичне стало синонімом використовування всих можливостей для донесення нашої правди переважно до західних партнерів, способом боротьби за виживання. Відбулось відкриття критичних політичних висловлювань як невідʼємної частини європейської культури. Там критика настільки поширена, наскільки ж і не впливова, якщо не підкріплена довготривалими спільнотами, їх представниками/цями та їх діями протягом десятиліть. Але зʼявилась фрустрація від різномаїття наявних там політичних висловлювань всіх можливих спектрів поглядів та ступенів радикалізму, і освідомлення, що «політичність» має сенс як відстоювання інтересів спільнот різного масштабу. А не просто щось хороше проти чогось поганого.Політичне висловлення стало більш поширеним, але й більш обережним, лояльним до своїх спільнот та позицій. Політичне висловлення сьогодні — це підтримка своєї спільноти та групи спільнот (до країни).Більш прийнятним та подекуди конʼюнктурним. Політичне висловлення вважається таким навіть коли це — конвенційне обговорення внутрішніх та зовнішніх ворогів всередині країни та закордоном.Я бачу подекуди бажання змагатись у «правильності» політичних висловлювань, свідоме ігнорування або мовчання щодо викликів, щодо яких можна наразитись на критику від спільнот. Це стосується і політизації («осучаснення позицій», підгонка під сучасні погляди) українських діячів радянських 1920-х та 1960-х, та й еміграції також.Критика держави набула конвенційних форм, вона припустима і поширена, але не становить загрози державі, вдповідно, і ризиків системних покарань немає. Як і державної ідеології. Велика частина культурної спільноти вирішує сама що і як політизувати. Найбільший ризик — реакція спільнот та шакалячих експресів, що набули повної сили. Дискурс зафіксувався, але все ще формується і розростається.

Епоха тривоги: як відбулася 38 церемонія Європейської кіноакадемії і хто боїться ядерної війни. Матеріал Соні Вселюбськоїколи 38-ма церемонія проходить у розпал кількох війн, переворотів і репресій, логістичні зміни були не такими нагальними, як повернення політичного авторитету – зробити EFA потужним голосом активізму в такий необхідний час, як сказав CEO, додаючи: "Ми ніколи не говорили переможцям чи ведучим уникати певних тем. Академія має багату історію відстоювання свободи слова". В інтерв'ю він також акцентує на українському кейсі – як академія проводила кампанію на захист Олега Сенцова, а також створила надзвичайний фонд для українських кінематографістів.***Фільм Ольги Журби "Пісні землі, що повільно горить" мав надзвичайно насичене фестивальне життя, забравши щонайменше 12 великих нагород у світі, і загалом став візитівкою таланту українського кіно переробляти біль в аудіовізуальне мистецтво. Журба провела сотні Q&A, невтомно розповідаючи про війну й узагалі борючись із російською пропагандою від самого моменту прем'єри у Венеції в 2024, де стрічка стояла в одній секції із сумнозвісними "Росіянами на війні". Ретроспективно, фільм запам'ятається як один із найпопулярніших документальних фільмів про російсько-українську війну не лише через важливість теми, а й через свою вражаючу художню форму.***Йоаким Трієр: «Я належу до так званого покоління 89-го. Мені було 15 у 1989 році, коли впала Берлінська стіна", – сказав він, згадуючи свої дитячі страхи, коли жив поруч з Росією. "Я дуже боявся ядерної війни». Примітно, як озвучений страх Трієра й усіх солідарних із ним кристалізує причинно-наслідкове попередження, представлене у документальній категорії. Роздуми про авторитарне насильство, повернення фашизму й, нарешті, реальну загрозу російської агресії – всі вони віддзеркалюють актуальне, про яке так жваво говорили весь вечір, ніби натякаючи що травма Другої світової наздоганяє на порозі Третьої.

Ось результати порівнянь різних європейських політичних спектрів щодо підтримки України. Вище у файлі детальніші дані. Текст та форматування коряві, бо ШІ.Лівоцентристські та Зелені (С&Д, Зелені/EFA, більшість соціал‑демократів і ліберально‑лівих партій):🔹Загальна підтримка України  ≈ 70–80 %🔹Трохи менш рішучі щодо важкого озброєння, ніж правоцентристи.🔹Дуже сильні у питаннях біженців, юридичної відповідальності та вступу до ЄС.Мейнстрімні правоцентристські та ліберальні партії (ЄНП, Renew, націонал‑консерватори в урядах):🔹Загальна підтримка  ≈ 75–85 %🔹Найбільш войовничі щодо санкцій і військової допомоги.🔹Особливо активні в Польщі, Балтії, Північній Європі, Нідерландах, Німеччині та Франції.Радикальні ліві (група The Left, типу LFI, посткомуністи):🔹Загальна підтримка  ≈ 40–60 %🔹Засуджують Росію, підтримують гуманітарну допомогу.🔹Частина відкидає важке озброєння, деякі санкції та підвищення енергоцін.Консервативно‑націоналістичні / «м’які» ультраправі (типу ECR, PiS тощо):🔹Загальна підтримка  ≈ 50–70 %🔹Сильна підтримка в Польщі (PiS на вершині шкали).🔹Більш амбівалентна позиція в Італії, Франції, Австрії та Чехії щодо санкцій і зброї.Жорсткі ультраправі та проросійські популісти (типу ID, AfD, RN, FPÖ, деякі Lega, SPD‑Czech):🔹 Загальна підтримка  ≈ 10–35 %🔹Основний блок антиукраїнської позиції: проти санкцій та озброєння.🔹Виступають за швидке «мирне врегулювання» та зближення з Росією.Усереднена картина:Основні просистемні ліві та праві (лівоцентристи, Зелені, правоцентристи, ліберали):🔹Проукраїнська позиція в діапазоні ~70–85 %🔹Правоцентристи — більш активні у військовій сфері.🔹Зелені — обережніші щодо зброї, затім лідери в питаннях біженців та євроінтеграції.Ключові висновки:🔹Проблема не стільки «ліві vs праві», скільки «популісти vs мейнстрим» і «проєвропейські vs євроскептичні».🔹Найнижчу підтримку демонструють жорсткі ультраправі та частина радикально‑лівих партій.*Винятки з тренду: Польща (через історичні причини дуже анти‑російська, але й анти-українська) та Італія (уряд Мелоні тримається європейської лінії через те, що вона займає високу посаду, тому має бути у мейнстримі).Висновок:👉 Близько ¾ основних лівих і правих партій в Європі стійко проукраїнські.👉 Головна антипідтримка (нижче 33 %) — жорсткі ультраправі та менший сегмент радикальної лівиці.Як в тому анекдоті:— А ви би вийшли заміж за радикала?— Заради чого?

Notes from Ukraine — концерт у Карнегі-холлі у 2022 році до 100-річчя виступу там Української республіканської капели.Програма: Part I. Ukrainian SongDiaspora alternation of traditional koliadky → Shchedryk singing Ukrainian choral art musicРіздвяний ірмос «Волхви перськії» (3’) (Dumka/UBC drone with Marichka Marczyk) "Ой в Єрусалимі рано задзвонили" (3’) (Dumka)Koliaduyu/Oy Koliada - (2’15”) (UBC)"Ой Питалася Княжа Корона" - (2’15”) (Dumka)Нова радість стала (Січинський – Стеценко) - (4’30”) (UBC)Небо і земля (Стеценко) - (5’) (joint Dumka / UBC)John Williams, “Somewhere in My Memory” 3’ (Shchedryk with bandura intro/accompaniment)Ганна Гаврилець - Хоровий концерт Кроковеє колесо, ч. 2 (8') (Shchedryk)В.Сильвестров "Пастораль / Алілуйя" (4’10) (Shchedryk)Вікторія Польова - Gloria з "Missa-simphonia» (1'25) (From 40:00) (Shchedryk)M Leontovych/ М.Леонтович "Щедрик"/ arr. Wilhousky, “Carol of the Bells” (6') - in Ukrainian and in English with diaspora choir (all)-INTERMISSION-Part II. Modern Connections, Alternation of Ukrainian works and American works with Ukrainian connections, all sung by Choir of Trinity Wall StreetOy khodyt son (3’30) (choral arrangement) ~ Summertime (4‘) (TWS and Janai Brugger)Shalygin, Blessing (7’) (choral arrangement)Eric Whitacre, Lux aurumque (4‘10”) Bernstein, Warm-Up: Mass (1:30”) Lunyov, Noel Consort (18’) Ding Dong Merrily (4’) @ 34:00 in Youtube videoIt Came Upon the Midnight Clear (2’30”) @ 12:06Silent Night (6’30”) @ 14:30Come all ye faithful (2’) @ 29:50God Rest Ye Merry Gentlefolk (3”) @ 48:55Finale: Weston, Premiere (~8’) (all)