Увесь час намагаюсь знайти пояснення та розрізнення репрезентації українців у радянській культурі, зокрема у кіно. Бо, на жаль, особливо у кіно, це та традиція, яка вплинула як на кіновиробників, так і на авдиторію (що найстрашніше), та її наслідки є до сьогодні. У книзі Ukrainian Cinema. Belonging and Identity during the Soviet Thaw. Joshua First запропонував пояснення, яке мене поки влаштовує.Сталінський соцреалізм (правий поворот СРСР). Зображення українців (як і народів інших республік, окрім росіян) було суто фольклорним. Це народні костюми, характерні зачіски, танці, пісні, казки та легенди. Персонажі українців — як персонажі з книжок, стереотипні, карикатурні селяни, локальні, обʼєкти, що спілкуються неправильною мовою. Такий театр корифеїв. Але завжди присутній «цивілізатор», росіянин. Разюче це видно на прикладі імператриці у «Вечорах на хуторі близ Диканьки», чи «Пропала грамота». Це відображало національну політику сталінського періоду, на маркування іншості, та позначення її як комічної і недієспроможної, того, що треба пройти, і стати «нармальним» радянським громадянином, тобто росіянином. Тому з 1934 до 1956 рік студія Довженка назнімала фільмів, які вкорінили ці стереотипи навіть попри скромні успіхи тих фільмів. Скоріше на рівні виробників кіно.Короткий проміжок Відлиги (ухил вліво). Зʼявляється етнографізм, потроху викрісталізовується міська культура. Дерзкість «Тіней забутих предків» була саме у цьому. Надмірна реалістичність побуту (попри всі художні зміни), драматичність персонажів, здатність переживати універсальні людські страждання (які не повʼязані з українськістю), та, найголовніше, у фільмі відсутній той «нормальний», «цивілізатор», який приходить вирішити проблему класової нерівності, або хоча б герой, який цю класову боротьбу веде, як «Олекса Довбуш» 1960 року, наприклад. Крок скандальний та сміливий, а якщо додати «істеричний модернізм» фільму, то зрозуміло, чому було багато критики, скромний прокат у кінотеатрах, та врешті культовий статус. Унікальна коротка можливість зняти таке кіно на гроші тоталітарної держави, якою Параджанов та команда скористались.Далі, на жаль, все повернулось до хоч і мʼякіших, але сталінських соцреалістичних засад.