Завершився мій чотириденний фестиваль із фінальним усвідомленням, що я вже застара, щоб так щедро поминати Фредеріка Вайзмана до другої ночі на вечірці MUBI акурат перед ранковим літаком. І хоча вайбам цього Берлінале я ставлю 2/10, щось гідне показували — запрошую погортати наші з колегами оцінки на Moiree.Також учора вийшов мій серединний репорт на УП, де я резюмую обурливу, саморуйнівну риторику фестивалю, яка впевнено витісняє його з позиції "Великої пʼятірки", описую український слід і трохи пишу про центральні секції програми. Власне, спало ембарго на вчорашні конкурсні фільми, на які ми покладали неабиякі надії. Пан Корнель зняв вражаюче позорище під назвою At the Sea — в якого рівень сценарної й режисерської оригінальності, суголосний його беззмістовному заголовку.А от увечері показали My Wife Cries Анґели Шанелек — і це справді розкішна картина, можливо, найкраще з усього побаченого. Шанелек увійшла в золоту еру Хон Сан Су: із елементарною кінограматикою та доволі нетиповою для неї емоційною вразливістю, що вона виконує у відтінках літніх сутінків німецького урбанізму зі статичними сценами по 5-7 хвилин. Так і вийшов ще один ідеальний фільм про любов. Далі буде трошки текстів і залишки скрінерів.