Блог Олександра Зарайського

Тепер у мене є весь Кінг! Нарешті сьогодні отримав останню посилочку і тепер у мене є абсолютно всі твори Стівена Кінга із тих, що видавало «КСД». У мене на це пішло десь 3 останні роки. 🙃 Колись давно, ще в кінці 90х – на початку нульових я зібрав всі твори Стівена Кінга, які видавало московське видавництво «АСТ». Одна, після початку війни з росією для мене стало неприйнятним читати книжки російською. 😡 Тож всі ці останні роки мене не полишала думка і бажання зібрати все те, що у мене було раніше російською, але тепер вже в українському перекладі. 😊 Це стосується не тільки творів Кінга, а взагалі того, що у мене було/є в бібліотеці. Дуже хочу позбутися російськомовних видань 😈 і замінити їх україномовними.  На жаль для частини це просто неможливо, бо повні зібрання творів цих авторів українською мовою ніхто не видавав і напевно вже і не буде видавати. 😭 До якихось я втратив цікавість і навіть не буду намагатися їх придбати. Але придбати ВСІ твори Стівена Кінга видавництва «КСД», це була моя мета номер один. 😊 Тепер вони у мене є. 😍 Ну за винятком циклу «Темна вежа», який мені взагалі не зайшов, тож поки що я і утримався від його придбання. В процесі придбання окремим відкриттям стало те, що старі видання коштують на ОЛХ дорожче ніж нові. Ціна деяких книг, що були видані у 2014-2016 роках доходить до 800-1400 гривень. Це було неочікувано. 🙃 Однак й іншого варіанту не було, бо після того, як вони були видані у 2014-2016 роках, потім «КСД» їх більше не перевидавало. 😢

«Ніколи не здригайся» – Стівен Кінг. «Ніколи не здригайся» – це абсолютно новий роман Стівена Кінга, який був опублікований у США у травні 2025 року. І менше ніж через рік після цього видавництву «КСД» вдалося випустити його у світ в Україні. Мимоволі згадуються слова Подерв'янського про швидкість 😊 Чесно кажучи, я був доволі сильно розчарований останнім романом Кінга про Білла Годжеса,який прочитав («Кінець зміни»), тож свого часу зумисно не став читати продовження цієї серії, де головним персонажем (після смерті детектива) стала Голлі Гібні… Але вона мене наздогнала! 🙃 Так, ви правильно зрозуміли: «Ніколи не здригайся» – це знову про приватну детективку Голлі Гібні, і це доволі непоганий (я б навіть сказав «кінематографічний») трилер. І так, традиційно Стівен Кінг «довго запрягає», тож початок книги дуже вальяжний. У романі декілька сюжетних ліній, які починаються так легко і так просто, а персонажі так природно живуть своє звичайне життя, що ти навіть губишся: «А це точно Кінг? Невже в цій книзі будуть монстри? Може, старина Стівен вирішив написати щось романтичне замість кошмару?». 😂 Однак поки решта ні про що не підозрюють, маніяк, щоб помститися присяжним, які засудили невинного, починає свою серію з убивств випадкових людей, у руки яким вкладає папірці з іменами цих присяжних. Тим часом релігійний фанатик починає полювати на феміністку та політичну активістку, яка виступає за легалізацію абортів на рівні штатів. Тож урешті-решт усі дійові особи, кожен персонаж, якого ми зустрічаємо на сторінках книги, рано чи пізно буде втягнутий у цю криваву круговерть подій, а два монстри зіштовхнуться у двобої, вирішуючи, хто із них уб’є останню жертву. 😱 Стівен Кінг дуже майстерно веде оповідь. Сюжет, який, здавалося, трошки пробуксовував на початку, десь із середини книги несеться таким галопом, що ти просто не можеш відірватись. І коли всі сюжетні лінії сходяться в точку кульмінації, ти залишаєшся дуже розчарованим: «Що значить все?! Чому так скоро?!! Я хочу ще цих класних літерок!!!». 😍 Блін, я думаю, що за аналогією зі спільнотами анонімних алкоголіків треба відкривати спільноти анонімних книголюбів. Ми будемо збиратися, пити чай і казати: «Мені вдалося на цьому тижні не прочитати жодної книжки. Але мені дуже важко…» І всі такі: «Ти молодець! Тримайся, брате!» 😂 Добре, я відволікся 😇 «Ніколи не здригайся» написана дуже майстерно, і по ній цілком можна буде зняти класний трилер, який триматиме глядачів у напрузі. Але при цьому книга і розчаровує. Бо особисто я десь після перших двох третин зрозумів, що два маніяки мають зустрітись, а всі сюжетні лінії зійдуться в одне місце (звісно що не всі такі догадосні як я 😂). Тож, читаючи, мені залишалося лише чекати, як і коли саме це станеться і хто кого здолає, щоб своєю чергою бути потім вбитим добрими людьми. Ну й сама розв’язка та кульмінація, як на мене, дуже проста і традиційна якраз для кінематографа. Хоча одне мене дуже потішило. В момент, коли добро, здавалось би, перемогло і все далі буде добре, Стівен Кінг додає свій фірмовий останній штрих: «Це ще не кінець, крихітко… це ще не кінець…» 😈 Моя оцінка 8/10. P.S. Таки доведеться читати попередні книги про Голлі Гібні, бо в цій дуже багато відсилок до того, що відбувалося з нею раніше. І так, коли я починав читати «Ніколи не здригайся», я не знав ,про що книжка, бо ніколи не читаю анотацій. При цьому Стівена Кінга я викупляв усе, що видавало «КСД», просто не дивлячись. Як то кажуть, на майбутнє, щоб було що почитати, коли у мене буде на то час. Адже якщо не купити те, що ти хочеш, зараз, то потім його просто може не бути у продажу.

«Промені Аласі. Книга 2» – Аліса Корж.Що ж, хочу констатувати, що друга частина роману «Промені Аласі. Книга 2» Аліси Корж (видавництво «Уроборос») не гірша за першу, про яку я вже писав раніше («Промені Аласі. Книга 1»).Авторка майстерно веде читача по сюжету, весь час тримаючи його у напрузі. Коли читаєш книжку, вкрай важко обрати в ній місце, щоб зупинитися, бо постійно цікаво, що ж там буде далі. Як і було обіцяно авторкою, «Промені Аласі» — це дилогія. Друга частина є останньою, всі сюжетні лінії завершені, а книга закінчується хепі-ендом. Те, що все завершиться добре, стало для мене дещо неочікуваним, бо фактично до самого останнього моменту Аліса Корж тримала все в напрузі й майстерно приховувала, що врешті-решт все закінчиться добре. І скажу чесно, мене це дещо навіть розчарувало. Незмінною залишилася лише любовна лінія між головними героями. Боже, які вони дурні! Те, що вони будуть закохані одне в одного, було зрозуміло ще в першій частині, та й фактично майже з перших їхніх контактів між собою. Ну а тут це все отримало свій закономірний розвиток аж до заручин 😊Відразу хочу відзначити, як авторка майстерно це все описує, зокрема емоції з боку Касії. Як на мій смак, набагато краще (і спокійніше), ніж Ребекка Яррос у своїй трилогії. А діалоги, коли Касія і Трей гиркаються між собою, взагалі настільки чудо, що аж «як живі». Так і хочеться сказати: «Божечки, які ви дурні! Та поцілуйтеся нарешті й біжіть у ліжко!» 😆Проте сам тон і стиль оповідки у другій книзі відрізняться від першої. На місце «біжимо і виживаємо» прийшли політичні інтриги й боротьба за владу. Але це все описано так захопливо, що не поступається екшену!Хто читав першу частину, той пам’ятає, що весь рід Трея перебили на святі. Через це Касія разом із ним тікають у пустелю, де врешті-решт і не без пригод знаходять табір біженців. У процесі цього виявляється, що Трей має здатність до регенерації, а його кров зцілює. Далі на них чекають повернення в місто, намагання вижити в боротьбі за владу, знищення верховного правителя, який виявився зрадником, розкриття правди про долю близьких людей і зрада деяких друзів. Через наукові експерименти Трей втратить свою здатність до регенерації й опиниться за крок до смерті. Двічі. Останній раз навіть зазирне за її лаштунки. Авторка вкрай майстерно тримає сюжет і дає спокою жодному персонажеві. 😊 Як головні, так і другорядні герої систематично з’являються на сторінках, органічно виконуючи кожен свою роль. Учасників подій, назв міст і місць так багато, що я навіть починав трошки плутатись, і мені дуже не вистачало такого собі покажчика наприкінці книги, де було б написано, хто є хто 🙃Що ж, підсумовуючи, хочу сказати, що ця дилогія – вкрай добротна фантастика, цілком на рівні світових бестселерів світу фантастики та фентезі.Єдине, чим я трішки розчарований, — це позитивним її закінченням. Коли головні герої, «взявшись за руки, ідуть у світле майбутнє».Правда, в післямові від видавниці написано, що від початку існувало зовсім інше закінчення (похмуріше, як я розумію), і я вкрай жалкую, що його не опублікували окремо. Мені ж тепер страх як кортить дізнатися, яким міг бути цей альтернативний варіант. Хай там як, якщо ви любите фантастику та фентезі, я вам наполегливо рекомендую до прочитання дилогію Аліси Корж «Промені Аласі».Моя оцінка 9/10.

«Пекло працює цілодобово» – Іван Заболотських Міське фентезі «Пекло працює цілодобово» (видавництво «КСД») – дебютний роман українського автора Івана Заболотських, і це дуже нетипова література для моїх книжкових полиць. Я не те щоб фанат міського фентезі, але, спокусившись відгуками й тим, що події відбуваються в Україні, таки вирішив її купити й прочитати. Відразу мушу сказати, що загалом сюжет цього твору, як на мій особистий погляд, є дещо вторинним – такою собі збірною солянкою із того, що вже так чи інакше було у творах інших авторів. Не можу сказати, що це погано – загалом доволі важко придумати щось абсолютно нове, чого вже не було придумано раніше. І якщо мати на меті написання розважальної літератури, «тестового коміксу», такий підхід (насмикати сюжетних нюансів з інших творів) цілком допустимий і має право на існування (така собі «відсилка»). Оповідка починається з того, що до хлопчика, який боїться монстрів, приходить вовкулака й повідомляє про те, що він Обраний – Антихрист. Мммм… Антихрист, вовкулака… у мене перша думка відразу була про «Добрих передвісників»… Але далі більше. Отже, Небо і Пекло воюють, і щоб припинити суперечки та встановити перемир’я, домовляються діяти за одним зі старовинних протоколів/домовленостей – створити хранителя Рівноваги Світла й Темряви. Для цього кожна зі сторін має виділити по одному представнику (тобто ангела та демона), які мають вселитися в людину ну й типу допомагати цій людині в цій роботі. Ангел Аримей і демон Дільфарант постійно між собою сперечаються, але змушені співпрацювати й діяти заодно, що знову ж таки викликає пряму аналогію з Азірафаїлом і Кроулі з «Добрих передвісників». Тим паче що їх діалоги-суперечки часто дуже дотепні та кумедні. Головний герой Богдан Ясинський, в якого ще в дитинстві вселилися ангел і демон, є вихованцем монастиря і працює мисливцем на нечисть. Він дуже впертий і, я б навіть сказав, занадто самовпевнений. Богдан триєдиний – така собі трійця з його свідомості та вмінь, отриманих у монастирі (а монастир спеціалізується на боротьбі з нечистю), та свідомості, знань і вмінь ангела та демона, які є його частинкою, симбіонтами. Це зв'язок настільки міцний, що якщо Богдан загине, то ангела та демона теж очікує смерть. На початку оповідки Богдан іде по слідах серійного вбивці, який тероризує місто, але «раптово» з’являється його знайома (яка в нього таємно закохана) і підкидає йому нову роботу. І от тут усе іде, як то кажуть, попи… шкереберть, а ця випадкова робота перетворюється на порятунок світу.Текст відгуку вийшов більшим ніж дозволяє публікувати Телеграм, тож продовження читайте за посиланням https://zarajsky.org/peklo-pratsyue-tsilodobovo-ivan-zabolotskih.html

Каталогізація книг.Друзі, порадьте, будь ласка, програму для каталогізації книг.Бо вже ну от дуже потрібно 😊Я завжди вів каталог своїх книг. Спочатку це були паперові карточки, як в бібліотеці. Потім, десь в середині нульових, я власноручно зваяв базу на Access. Навіть з графіками та кнопочками 😏 (вона на скріншоті).Але зараз це вже звісно не те. Та і Access я забув вже настільки, що навіть не розумію, як воно там у мене все влаштовано і чого взагалі працює 😂Коротше, мені потрібна сучасна зручна програма для каталогізації книг. Бажано з україномовним інтерфейсом (або хоча б, прости Господи, російськомовним), бо на жаль англійської мови я не знаю взагалі. Бажано максимально автоматизована, щоб підтягувала інформацію по ISBN. Якщо ні, то не біда, буду вводити руками. Це я вже проходив. 🙃Бо ситуація складається так, що хоч я зараз і в Хмельницькому у мене тут вже повна повнісінька шафка книг. І їх кількість лише збільшується з кожним днем. І якщо я зараз не почну із їх каталогізацією, то потім просто потону в цьому морі. Тож порадьте, будь ласка, програму за допомогою якої я міг би це все впорядкувати та каталогізувати. На вас вся надія. 😍

Трилогія «Епоха божевілля», Джо Аберкромбі.Якось розділити ці книги неможливо, тож буду писати відразу за всю трилогію Джо Аберкромбі «Епоха божевілля» (видавництво КСД), яка складається із 3 томів: «Трохи ненависті», «Проблема з миром», «Мудрість юрби».Формально «Епоха божевілля» є продовження трилогії «Перший закон» (за яку я писав раніше), проте не зовсім. Бо в «Епосі божевілля» події відбуваються через 28 років після тих, що були описані в «Першому законі», а більшість персонажів – це діти головних героїв першої трилогії.І, як на мене, друга трилогія набагато крутіша за першу. Події тут розвиваються більш динамічно, а сюжет майже непередбачуваний. Настільки непередбачуваний, що я багацько разів охав від несподіванки.За 28 років, що минають із моменту подій, описаних у першій трилогії, світ докорінно змінюється. В країні починається індустріалізація і виникає капіталізм. І це виглядає вкрай прикольно, коли є рицарі в обладунках і парові машини одночасно.Але із розвитком науково-технічного прогресу й індустріалізації виникають типові проблеми, зокрема коли багато людей залишаються без звичної роботи та із сільської місцевості тягнуться у міста, де власники фабрик їх нещадно експлуатують. Власне, події побудовані саме навколо цього. Коли головні герої намагаються захопити владу та вплив, і в той момент, коли їм це майже вдалося, їх змітає повстання робітників, які стомилися від злиднів та експлуатації.Ну а далі все починається в стилі Французької революції. Повстанці починають вішати знать і багатіїв, а також усіх до них причетних і палити фабрики. Внаслідок цього в країну приходить розруха та голод, але страти не припиняються. Керівництво повстанців знаходить усе нових і нових «ворогів» Великих змін, яких страчує на потіху публіці.В цьому божевіллі головні герої, які і є тою знаттю, змушені виживати, змінюватись і пристосовуватись. Усе змінюється так раптово і так неочікувано, що аж дух захоплює. Лео дан Брок стає народним героєм, а потім піднімає повстання проти короля Орсо. Програвши битву і втративши руку та ногу, він потрапляє до в’язниці. Повстанці, що скинули короля і захопили владу, звільняють його із кайданів, і він знову стає народним героєм та приєднується до повстання.Савін дан Ґлокта, дочка Великого Інквізитора, перебуває на вершині світу, але виходить заміж за Лео дан Брока, і це стає початком кінця… І так із кожним персонажем, якими наповнена ця трилогія.А дочитавши трилогію, я не міг оговтатися декілька днів, бо мені було неймовірно шкода короля Орсо, який міг би стати неймовірним монархом і все змінити, якби не заколотники та зрадними. Тепер я розумію, чому це називають «темним фентезі» ☹️Ну і вкрай неочікуваною була розв’язка, коли з’ясувалося, хто за всім цим стоїть. Я-то думав, що всіма подіями керував Баяз Перший з-поміж магів, а виявилося, що зовсім ні. І це було вкрай неочікувано. Отже, підсумовуючи, я можу сказати, що, як на мій смак, це просто бомбезне фентезі, від якого вкрай важко відірватися. Доводилося робити зусилля, щоб лягати спати, а не продовжувати читати до ранку. Моя оцінка 10/10.

Караван.Знаєте чому я дуже любив цю базу? Там не було мобільного зв'язку. Зовсім. Тобто якщо вийти до воріт,підкинути телефон вгору, то можна було відправити СМС. Якщо ти перед цим натиснув кнопку "відправити СМС".Всьо.Глобально, - жодного контакту і зовнішнім світом. І сказати на роботі "Я на 2 тижні, там немає зв'язку. Так зовсім немає. Взагалі немає. Так у Карпатах на горах є. А тут немає. НЕ ну звісно можете спробувати. Але якщо немає то мене немає"Це було мегачудово. 😂А ще ми були одні із небагатьох хо знімав "віп будиночок". А оскільки всі решта, такі самі, були неініціативні, що я замовляв з вечора то вся база і їла на наступний день. :)))) У мене гарний смак, якшо шо :)))) Для розуміння.Там були звичайні будиночки за звичайну ціну. і Були реконструйовані за "дуже дорогого". Ну тобто насправді дешевше було б зняти аналогічний будиночок в Криму. Однак ця ціна була розрахована на тих хто приїжджає на 1-2 дні. А якщо ти поселявся на 2 тижні то ціна ділилася на два. Однак все одно це було дуже дорого по міркам того часу. Але була одна проблема.Мій син був тоді страшним алергіком і нам сказали що Крим - табу. А якщо відпочивати, то виключно щоб навкруги були листвяні дерева. Тож Вовчанськ і інші регіони відпали. І у мене залишалася, на той момент, виключно ця база, де навкруги були тільки листвяні дерева. Тому попри ціну, ми декілька років їздили на відпочинок саме туди. Бо іншого варіанту просто не було 😩Але насправді мені там подобалося... Бути відмеженим від світу. І перейматися тільки тим чи вистачить книжичок і пива, які ти з собою взяв, до кінця відпустки.

«Промені Аласі», Аліса КоржВідразу хочу сказати, що «Промені Аласі» авторства Аліси Корж (видавництво «Уроборос») я дуже довго уникав купляти й читати. Чому? Тут багато факторів, і їх важко пояснити у двох словах. Але все ж таки я це зробив – купив і прочитав.Відразу маю сказати, що це не фентезі, а доволі якісно написана фантастика. Не без технічних косяків, але вона гарна.Книга написана цілком захопливо, і ні, не настільки захопливо, що ти не лягаєш спати, доки не дочитаєш. Але достатньо захопливо, щоб тримати тебе в напрузі весь час і щоб тобі було цікаво: «От дідько, що ж там буде далі?!».А знаєте, що найдивніше?Сюжет розвивається достатньо планомірно, тобто без стрибків у динаміці, але при цьому авторці вдається весь час утримувати твою увагу й напругу, щоб було цікаво продовжувати читати. Тут Аліса Корж на 100500% перевершила всесвітньо відому і розкручену Ребекку Яррос, якій, як на мій особистий погляд, подібне так і не вдалося (за винятком другої книги). За сюжетною лінією ця книга схожа на те, що заведено називати «роментезі» – романтичне фентезі. Але враховуючи, що це не фентезі (немає магії й чаклунства), то, напевно, за аналогією можна назвати… ХЗ, не знаю як 😆Але неважливо.Отже, світ, де міста під куполами посеред пустелі, бо з пісків виділяється токсин, що вбиває все живе (так було не завжди). В суспільстві існує жорстка кастова система, де вищі артії панують над плебсом – свартіями. Через токсин із пісків артії втратили репродуктивні можливості, тож розмножуються через «зачаття в пробірці» та штучне вирощування плоду. Тому вони розвинули генетику та програмування не тільки статі плоду, а й решти людських можливостей. Тож артії фізично досконалі. Ну й поводяться як знать і зневажають свартіїв. Касія свартійка. ЇЇ батьків за порушення законів стратили в неї на очах, коли вона була дитиною, а її відправили в сиротинець. Але з сиротинця її забрав співправитель країни (у них типу така собі диархія, коли два правителі по черзі зміняють один одного), і зробив своєю підопічною.Це порушення геть всіх устоїв, але він чхав на це.Опікун Касії – дуже жорстка людина, і підопічна його боїться, але він дав їй освіту й належне виховання.Для реалізації свої політичних цілей він відправляє Касію в Арітрійську Академію. Це нонсенс, бо там навчаються діти винятково найбільш іменитих і владних. Там апріорі не може бути тої, хто за народженням належить до нижчої касти (там і з атріїв не всі навчаються).Але йому ніхто не може суперечити, та й оскільки нічого подібного ніколи не було і ніхто про таке й помислити не міг, то і законів, щоб забороняли щось подібне, просто не існує.Отже, Касія починає навчання й отримує купу знущань від академістів. Однак при цьому, хоч як це дивно (ага, щас), вона знаходить там і щирих друзів, які їй допомагають. Величезний плюс авторки, що в усьому цьому вона утримується від створення любовної лінії. Касія не заводить шури-мури й не страждає на пів книги, як героїня Ребекки Яррос 🙃Авторка пише оповідку – історію життя. І робить це достобіса неупереджено до персонажів. Звісно, що Касія – головна героїня, але при цьому вона цілком… звичайна. Без суперздібностей «за замовчуванням» чи чогось подібного. На жаль відгук вийшов вдвічі більший ніж зазвичай, тож кому цікаве продовження (зокрема які є недоліки 😉) - читайте далі за посиланням 😊 https://zarajsky.org/promeni-alasi-alisa-korzh.html

«Не мала баба клопоту, купила порося»Спонтанно вирішив замінити на комп'ютері материнку, проц та пам'ять. Бо на попередній платформі я працював з травня 2015 року. Та і Windows 10 вже не підтримується, тож варто було перейти на Windows 11, а поточна конфігурація його не тягнула.В результаті злетіла активація вінди та офісу. Я ж дідько його бери навіть уявлення не мав, що так може бути, бо ту вінду більше 10 років не переставляв. Була офіційна Windows 7, яка свого часу автоматично оновилася до Windows 10. Я звісно щось міняв із заліза за 10 років. Двічі проц, двічі мамку. Окремо один від одного, ніколи разом не міняв. Тож не мав жодного уявлення, що заміна проца та мамки сприймається як: «Привіт, це новий комп'ютер!».Курва!Купив по новому Windows 10 та Office 2019.Спробував оновитися до Windows 11.Оновлення не працює, бо не ввімкнуто безпечне завантаження UEFI.Лізу в біос, та ні, таки ввімкнуто.Лізу в налаштування вінди там такого пункту взагалі немає.А в налаштуваннях вінди такого пункту немає, бо системний диск не GPT, а MBR….ТА ЗА ШО!!!!В результаті, замість того щоб записати нові відео я в неділю весь день провозився з усім цим. І ще не закінчив, бо таки треба із MBR конвертнути диск в GPT…От кажуть же розумні люди «Працює – не чіпай!» так ніт – «Не мала баба клопоту, купила порося»…

«Село не люди» - Люко ДашварЦе дилогія авторства Люко Дашвар, яка складається із двох книг – «Село не люди» та «Село не люди. Добити свідка» (видавництво КСД) – і написана в стилі магічного реалізму.А вирішив я купити цю дилогію, начитавшись негативних відгуків в інтернеті про її зміст. Тож мені і стало цікаво, про що ж там насправді. Напевно, це якраз той випадок, коли негативна реклама – це теж реклама.Отже, що ж усіх так обурило – це кохання між 13-річною дівчиною і 36-річним чоловіком, у якого до того ж є дружина.Школярка Катерина до нестями закохана в дорослого дядька Романа, як вона його називає. Тим часом двоє 15-річних сільських хлопців намагаються добитися прихильності Каті та її подруги Любки.Для досягнення цієї мети підлітки вдаються до експерименту. Запрошують дівчат на побачення у покинутій будівлі, а поки чекають, колють собі в пеніси рідкий парафін – згідно з інструкцією, яку один із них купив на базарі у якогось дядька. Але побачивши голих хлопців, дівчата тікають, а для самих хлопців усе закінчується трагічно. Сашко помирає, а Сергія рятує місцева ворожка баба Килина, проте він назавжди залишається калікою. Аби приховати, що сталося, Сергій розповідає, що начебто це Катька їх намовила і дала ту інструкцію – і все село починає цькувати бідолашну дівчину. Місцевий «магнат» Залуськівський, аби отримати страхову виплату, наймає немісцевого підпалити його копну сіна – і в цій пожежі смертельні опіки отримує дядько Роман, в якого закохана Катя. Повертаючись у село після того, як вона дотягнула помираючого Романа до баби Килини, Катя бачить, як Залуськівський убиває чужинця, якому замовив підпалити свою копну сіна.Через плітки про Катю та підбурені Залуськівським, селяни підпалюють хату батьків Катерини, але полум’я перекидається на сусідні будинки – і все село виграє вщент. Та Каті вдається втекти, і вона їде до Києва.Після поневірянь у Києві вона повертається у рідне село, дізнається про смерть батьків, оселяється в хаті бабки Килини (яка теж померла) та починає й сама бачити майбутнє та лікувати людей, як то раніше робила баба Килина. Це основна канва, але оповідка наповнена великою кількістю різних подій і різними персонажами, які так чи інакше беруть у них участь. І вона написана… захопливо! Настільки захопливо, що я не міг відірватися, поки не дочитав до кінця як першу, так і другу книжку. Всі сцени із книг були в мене перед очима «як живі». Напевно, тому, що я дуже багато часу провів у селі, де гостював щоліта у своєї бабусі. Тож те, що описано в книжці, я свого часу бачив вживу. І важку працю з досвіту до вечора, і те, що діти можуть не піти в школу, бо треба картоплю копати чи скотину порати. І те, що чоловіки п’ють, як не в себе. Та і те, що в селі плітки можуть зруйнувати людські долі. У другій частині «Село не люди. Добити свідка» події відбуваються у 2020 році, через 14 років після подій першої частини. І от тут я не буду взагалі спойлерити, бо повороти сюжету в ній настільки неочікувані, що я кожен раз ловив свою відпалу щелепу :)І вона, як на мене, ще більш захоплива й динамічна за першу частину. Я почав її читати у п’ятницю після обіду й не міг зупинитися, аж поки не дочитав у суботу ввечері. Реально не міг відірватися, бо було страшенно цікаво, «що ж там буде далі».Я щиро здивований цими двома романами.Моя оцінка 9/10.