Таким було резюме останньої поїздки, погода була жахлива і наші жінки дуже померзли.І на кілька місяців тепер точно нікуди не поїдуть. І я так розумію що більшість навряд чи поїде в принципі на наступний такий зʼїзд. Бо це було фактично над зусиллям. З якої ми не отримали потрібного імпакту. Цілі були різні. Вони прагнули горизонтальних звʼязків, ми шукали донорів для наших проєктів.Вони фріки, ці європейські поселенці. Старі зарослі хіппі. Максиме, це точно про нас? Ми точно про екопоселення? Ми інакше живемо.Так насправді ми інші. Будуть звісно і такі хто інтегрується в цю велику європейську хіппі тусовку. Але по великому рахунку ми з ними, бо там є ресурсна підтримка. Крипто гранти, ребільдери і регенеративні вілладжі.Останні два роки відкриваю також новий молодий вектор крипто анархістів які будують ново реальність регенеративних поселень. Дуже схожих на наші хутори.Дуже легкі комунікабельні молоді і прогресивні.Наче повна протилежність хіппі поселенням.Але ніт поки і там ми поки не сильно досягли інтеграції. Не знаю може вже всі надто вигоріли чи зайняті пошуками дрів на зиму. А моя я вже всім набрид зі своїми зовнішніми інтеграціями. - Максиме, ти веди, а ми підтримаємо. Приблизно такий зараз посил. І мені мабуть цього як завжди мало.🪴 Хутори, як окремий феномен Слід визнати одну просту річ - Наші хутори - навіть якщо і ідентифікуються, як екопоселення. Мають зовсім інший формат, ментальність ідентичність.І тут є два шляхи - перший це узаконити себе як окремий вид поселень в загальній міжнародній шкалі. Так само як Клопотенко якось довів світові, що борщ це наша українська страва.Це звісно звучить круто і амбіційно, але щоби таке довести треба самим ще себе ідентифікувати, як еко свідомі спільноти поселення, зібрати аналітичні дані, зібрати пул наших досягнень і переконати світ, що ми точно щось собою представляємо з наукової та культурно соціально значимої точки зору.Що буде достатньо непросто зробити особливо на пункті значимої.Інший шлях не менш складний - це все ж таки продовжувати інтегруватись у зовнішній світ. Відкрити своє серце і вийти нарешті в люди.З усіма нашими страхами, мовними комплексами і замкнутістю.Не просто вибігти на сцену, голосно про декламувати завченого віршика і побігти зі сльозами додому. А таки почати відкриватись, знайомитись, жити разом у великій сімʼї. Цивілізованого світу.Криза мультикультурності - Ось уявіть собі великий довгий мішок з вузькою горловиною, так я малюю Україну іноземцям, - з усіх боків ми тепер ізольовані окрім невеличкої ділянки на заході. І саме ця західна частина ще хоч якось схожа на вашу.Сюди в ту велику Україну за Збруч, мало хто приїде зараз із власної волі. Хіба що з цікавості, азарту гострих відчуттів чи співчуття.А ми в свою чергу з нашим культом хуторянства і скрепів автономності теж не особливо прагнемо зовнішньої соціалізації. І все б нічого якби не внутрішня криза на кризі. І звісно війна, яка ламає і просто виштовхує людей назовні без шансів на повернення.Десь така рефлексія на сьогодні. Попри весь фатальний фон у нас звісно є багато проривних досягнень. Але про них ітак є кому розказувати. Пишіть, що ви думаєте про наші шанси на мультикультурність та зовнішню інтеграцію. Чи відчуваєте ви в цьому необхідність. Чи варто ще ширше розкривати цю тему.Всім дзен. Сподіваюсь, вам будуть корисні мої роздуми та спостереження.#хуторянство #інтеграція #простежиття