Дай оренді гарбуза. А людям де жити?

🎃🤦🏻 🏚️

Все більше знайомих на сході втрачає житло. І є нові житлові комплекси в більш безпечних західних містах. Тисячі квадратних метрів.

Між ними — прірва.

В одного є потреба в житлі. В іншого — квартири на продаж. Але втрата дому не створює грошей на придбання нового.

«Більше 30 років ми прожили в своїй квартирі в Сумах. А тепер вона непридатна до житла.» Пише мій товариш Костя.

Значна частина житла, яке ми маємо, дісталася нам у спадок. Батьки чи дідусі з бабусями колись отримали квартиру через підприємство, дочекалися черги, збудували будинок. Потім приватизували, передали дітям.

Тепер рашка це житло знищує системно квартал за кварталом. А людині треба якось відновити те, що родина накопичувала поколіннями.

Одночасно знайти роботу, перевезти дітей, подбати про батьків. І ще заплатити за переїзд, перший місяць оренди, заставу, послуги посередника.

В цех, де був його бізнес, теж приліт КАБом. Часто це повне обнулення.

А якщо це пенсіонерка? Людина з інвалідністю? Мати, яка сама виховує дітей?

Як саме вони мають почати все спочатку за ринковими цінами?
Як традиційний капіталізм і чарівна рука ринку має це збалансувати?

У коментарях до таких постів з кризи оренди житла люди пишуть про Київ, Дніпро, Харків, Львів, Ужгород, Франківськ. Про ціни, які не відповідають їхнім доходам. Одна читачка називає пропозиції у Львові від тисячі євро. Реалії пошуку, з якими вона зіткнулася.

І навіть прифронтове місто не обов’язково означає доступну оренду. У тому ж коментарі наводять пояснення: «Військові багато заробляють і жити їм десь треба».
Військовий товариш в Павлограді, яке щодня під обстрілами. Знімають стару хрущовку без ремонту з часів здачі на трьох за 20к грн. І скоро ціна буде вищою. Попереджають власники які вже давно закордоном.

Та питання навіть не лише в ціні.

«Помити діда за 4000 грн в місяць.»
Ходить вже такий мем в тредсі. Де здається кімната і дід в придачу, якого треба мити і поїти чаєм.

Без дітей. Без тварин. Тільки одній людині. Ці меблі не пересувати, свої не привозити. Квартиру треба звільнити, бо у власників змінилися плани.
Для приміських зон Прикарпаття чи Галичини - східняк переселенець це взагалі вирок.

Людина платить значну частину доходу, але все одно почувається чужинцем, тимчасовим гостем. Не може нормально соціалізуватися, облаштувати побут, прив’язатися до місця, спланувати наступний рік.

Дитина має піти до школи. Людина — знайти роботу, лікаря, якесь своє оточення. Для цього потрібна хоча б мінімальна впевненість, що через кілька місяців не доведеться знову пакувати речі.

І на цьому фоні я бачу рекламу по всіх бігбордах міста: «Відмовте оренді по-українськи». З гарбузом.

Для людини, яка може купити квартиру, це, мабуть, просто рекламна гра слів. Чи черговий веселий Ландромат для відмивання легалізації фінансових потоків.

А як це читається людині, яка щойно втратила житло? Або воно стане непридатним для зимівлі буквально в найближчі тижні.

Відмовся від оренди. Купи.

За що?

Я не знаю, який задум вкладали автори цієї реклами. Але в контексті війни вона для мене виглядає як тролінг людей, у яких вибору майже немає.

Бо оренда для них — спосіб мати дах над головою. І далеко не всі зможуть перейти з неї у власну квартиру. Навіть якщо працюватимуть на двох трьох роботах.

Ринок реагує на платоспроможний попит. Людина без грошей може дуже потребувати житла, але для продавця вона не стає покупцем.

Саме тут мала б працювати житлова політика. Якісь не ринкові, не капіталістичні інструменти.

А де ваш муніципальний житловий фонд? Якось здивовано питали європейські колеги.
Вони готові долучитись до реконструкції соціального житла, гуртожитків, спільних просторів. В містах та тергромадах. Але у них умова: некомерційна не приватна власність - муніципальне чи громадський простір, але якимось дивним чином все це зникло. Мабуть як пережиток совка.

Де доступна довгострокова оренда для людей, які не можуть придбати квартиру? Де можливість оселитися на роки з прозорими умовами й передбачуваною оплатою?