І між цими реальностями часто виникає напруга, яку складно проговорювати без спрощень.Я не був на ЛБЗ, але знаю що за ним триває звичайне мирне життя.І так уже десятий рік.Навіть коли вкидаються такі мільярди у війну, життя все одно триває.Я вважаю себе українцем і націоналістом.Коли я виступаю за кордоном і мене просять назвати країну походження й проживання, я двічі кажу: Україна.І щоразу повертаюся сюди.Я не заперечую ролі національної ідеї у спротиві.Я ставлю питання про її межі.Особливо тоді, коли в соцмережах вона радикалізується значно швидше, ніж у реальному житті.Так, українського стало значно більше.Це вибух культури, музики, кіно, крафту.І це справді надихає.Але чи справді опір усієї країни полягає лише в ідентичності?І якщо всередині країни це працює, то як це зчитується за її межами?Бо світ часто мислить прагматично.Йому ближчі нейтральні, функціональні, універсальні рішення без символічного навантаження.Ідентичність — це важливо.Але сучасний світ тримається на функціях:на здатності захищати, адаптуватися, відновлювати, регенерувати, годувати, лікувати й відтворювати життя.Кажуть, світ готується до третьої світової.Лідери наддержав граються з вогнем.І сценарії виглядають тривожно.Ультраправі рухи посилюються.А гуманізм і пацифізм часто оголошують застарілими.Але я думаю, що все не зовсім так, як це подається в заголовках.Я думаю, що головна проблема — не пацифізм.А надмірне споживацтво.Накопичення ресурсів і боротьба за технологічне домінування.Не страх війни.А страх втратити комфорт.Страх дефіциту й необхідності ділитися.Хтось не хоче змінювати звичний спосіб життя — і стає вразливим, коли фінансові потоки тоншають.І тоді з’являється ілюзія, що все можна вирішити силою.Вразливість будь-якої пропаганди — правої чи лівої, мілітарної чи пацифістської — зрештою тримається на фінансових потоках.На донорах.На ресурсах.Є лише одна проблема.Ми можемо нескінченно боротися між собою, забуваючи, де ми всі знаходимося.На маленькій блакитній кульці в агресивному Всесвіті.З крихкою екосистемою й обмеженими ресурсами.Сьогодні чують лише сильного.Право сили знову стає домінуючим принципом.Ніби ми повернулися в епоху імперій, які не хочуть визнавати міжнародне право.І все зводиться до силового протистояння.Більше фінансування.Більше зброї.Ми — країна-панцир.Щит Європи.Так, зараз це необхідно.Так, ще рік — точно.А можливо, через рік, три чи п’ять — якщо вистачить ресурсу.Якщо світ не зламається раніше —ми знову зможемо повернутися до розмов про мир.Якщо зможемо.Можливо, справжній виклик цієї війни — не лише вистояти.А не втратити здатність уявляти інше життя.Чи повернемося ми до цього?Хтозна.Всіх з Новим роком війни.Не ми її починали.Але нам у ній жити.Підтримувати своїх.Чинити опір ворогу.І пам’ятати:свої теж люди.І мають право на різні точки зору.