І вдається він не завдяки злагодженій роботі соціократичних кіл та колегіальних рішень, а тому що я максимально від них відгороджуюсь. Максимально обрізаю роздуми й теоретизування про те, яким має бути «ідеальний горщик».Головне як кажуть офіціанти іде постійна видача і це для мене маркер пульсування життя в жилах нашої мережі.Яку як на мене колегіальність узгоджень просто вбиває.Найстрашніше питання сенсові — навіщо?«Максиме, поясни, навіщо ми це робимо?»Я кажу: «Вірте!»Колись мене так вчили.Є звісно опція обрати іншого лідера більш колегіального. Бо я саме такий і по іншому я схоже вже не можу.Мене такого виплавили і це дуже має глибоку виживальницьку культуру поколінь.Так. Всі наші геніальні й невдалі проєкти зроблені на вірі, а не на стратегії, візії чи узгодженості кіл. Останні три роки показали, що стратегування щоразу перетворюється в список хотілок, які ніколи не втіляться через брак людей, коштів чи згоди сторін.Виробляти домовленості — це найстрашніше для мене сьогодні. Наступне тригерне слово — «обговорення». За ним іде «обґрунтування навіщо», а далі — красиві, фейкові голосування. Всі радісно голосують «за», але коли починається робота, зʼявляються срачі та конфлікти, розносячи всю віру в структуру активних робочих кіл, як білих яблунь дим.Не впхнеш - не поїдеш.Я з девʼяностих. Мій ранок із народження починався з крику: «Вставай, мамалиг! До роботи!» Інколи ще влітав стакан води під ковдру. Дід у мене був креативний на такі штуки.Зараз я спостерігаю, згадую свою рідню Залевських, які традиційно булять і принижують усіх довкола, нарізаючи задачі.Які тут можуть бути обговорення?Ніхто ніколи не питав моєї думки. Звідки має взятись культура колегіальних рішень? Вона, можливо, скандинавська, але точно не моя. Я вмію лише фігачити, генерувати ідеї, нарізати собі задачі й виконувати їх.За кожним словом «узгодження» у мене реакція послати й сказати: «Я сам наліплю горщиків. Вам скільки і яких? Лише скажіть дедлайни. Радьтесь собі далі. І не дай Бог вам накосячити чи розпаковувати мої психо стани, бо я вам розпечатаюсь так, що ви відпишетеся назавжди».Чи є в цього наслідки. Звісно вони жахливі. Хвороби, нерви. Вічна Невдоволеність життям. І результатами.Інколи такі як я корисні а інколи їх треба кудись дівати. Я не знаю…Я вивчав якось ідею поширеності соціократіі на мапі Google запитів. Там в основному рулить Бельгія, країни Бенілюкс, Скандинави, острівні країни, Британії Даніі Шведи.Ті хто дійсно звикли жити спільнотами. Великими спільними домами і клубами.Хто не знав голодомору, доносів і не розуміє значення штор на вікнах.Хто робив все криком і в кого ранок починався не з кави, а з радіо на всю катушку о 6 ранку.І от у мене питання: як знайти той баланс між ефективністю прямого, емоційного підходу та повагою до принципів узгодження і ненасильницької комунікації? Як зберегти енергію мережі, не втратити її в дискусіях, але й не перетворити спільноту на місце, де горщики ліпляться через крики і емоційне вигорання?Десь така історія на сьогодні після наших прекрасних діалогів координаторів мережі екопоселень.