Про окупацію прибережних зон Одеси, великих річок, каньйонів та Причорноморʼя пояснювати мабуть не доводиться.Кажуть зараз екологи бʼють у всі дзвони про законопроєкт 12089, який фактично легалізує незаконну приватизацію земель лісового та водного фонду, створюючи можливість для їх подальшої забудови.Серед лобістів 12089 — власники Монобанка, Нової Пошти, Ajax Systems, MacPaw, SoftServe, Федерація роботодавців України, безліч інших бізнес-асоціацій. По суті, ті ж айтішники, криптани, венчурні стартапери та адепти нової візії мобільної якості життя — цифрової колонізації природоохоронних зон.Що ми маємо за місяць дії 12089? Катастрофу. Щоденно суди приймають рішення, що для повернення вкраденої у держави землі, держава чи громада має сплатити гроші на депозит. А вже є рішення, що узаконюють дерибан лісу, бо минуло 10 років. Про це пише природоохоронець Петро Тєстов.Для мене це лише наслідок світової тенденції екстенсивної джентрифікації.Я займаюсь розвитком екопоселень вже більше 7 років. І до мене достатно регулярно надходять запити на розвиток саме від таких цифрових локацій. І я шукаю причини, чому мене відштовхує ця модель, адже часто навіть інтуїтивно вона дзеркально протилежна моїй візії. І схоже, тепер я знаю чому.Колонізація чи інтеграція?Це питання, над яким варто задуматись, розвиваючи такі нові простори. Починаючи з малого: від дівчини з TikTok, яка реставрує 25-ту мазанку, до асфальтування гірської дороги в дальній гуцульський присілок.Я все більше розумію, чому Ганна Кройтор із Баранівки не хотіла ставити стенд з локацією червонокнижних квітів, бо не хоче туристичного паломництва.Попри війну і шалені втрати територій і людей.На відміну від зарегульованої Європи і монетизованої екзотики Глобального Півдня. У нас в країні ще є доволі багато колоритних автентичних сіл і містечок. І незайманих краєвидів, від букових пралісів Закарпаття до заболочених лісів Полісся, вільнотекучих річок та незнищенних ділянок степів та балок. Є справжні дикі території з мінімальним впливом людини.Наші поселення: інколи я кажу у вас краєвиди на мільйон, у вас колорит збереженого села з мого дитинства. І тут треба однозначно підтримувати цю автентику колорит , робити заказники. Всюди де ще є така можливість захищати цю красу та автентичність.Бо буквально не встигаєш відбиватись з одного боку від фермерів, з іншого лісників, мисливців і браконьєрів. З іншого гастролери бізнесмени розпилюють ділянки під карʼєри і дамби, вітряки і забудови.А тут ще й ці прекрасні цифрові поселення зʼявляються поряд як гриби і колонізують абсолютно все що ще залишилось під власну картинку світу.Експлуатують монетизують брендують будь що. В красиву мрію під вивіскою «працюй і живи в раю».Я наче з одного боку не проти, а з іншого усвідомлюючи описані ризики. Закликаю це робити більш усвідомлено і відповідально.Не колонізувати, а інтегруватися в місцеві екосистеми.Якщо ви вже заїхали в якийсь незайманий простір працювати чи жити віддалено: 1. Запитайте себе: навіщо я тут? Щоби підтримати чи просто зекономити? 2. Платіть гідно. Якщо наймаєте місцевих — платіть їм чесно, не «по місцевих розцінках». 3. Взаємодійте зі спільнотою глибоко, а не тільки з її найінстаграмнішими фасадами.Усвідомте свою привілейованість. Можливість працювати будь-де і заробляти тим більше зараз в умовах війни — це розкіш, а не базове право.І головне спитайте себе:Чи не поводимось ми як колонізатори, навіть якщо приїхали не з бульдозерами, а з ноутбуками? І безневинними стрімами.Усвідомте свою привілейованість, особливо зараз, під час війни.Всім дзен.