Історія про адаптивність, гнучкість і до чого тут команчі 🌾Колись я захоплювався всім індіанським. І ця свіжа історія про команчів мені особливо зараз зайшла, бо надзвичайно перегукується з тим, що зараз переживає наша мережа екопоселень. І це мабуть про непростий інколи вибір, який треба робити.Отже, жили колись суворі й нечисленні команчі, кочове плем’я, розкидане по преріях. Їхній спосіб життя зробив їх надзвичайно адаптивними. Вони любили війну й торгівлю як природний спосіб енергетичного обміну. Швидко освоїли іспанських коней, освоїли вогнепальну зброю, але, водночас, свідомо відмовились від алкоголю.Команчі легко інтегровували в своє суспільство прибульців і полонених. Їхня гнучкість і відкритість приваблювала багатьох білих, які втомилися від суворих правил церкви та жорсткої ієрархії, як чоловіків так і жінок. Чимало білих добровільно ставали частиною їхнього суспільства, бо там цінували не статус, а навички та ремесло.Одна з полонених білих жінок стала дружиною вождя й народила сина, який став легендою. Він перемагав у битвах, але головне – умів жити в двох світах. Саме це зрештою врятувало команчів, і вони дожили до наших днів, на відміну від сотень інших племен.Проте, прийшли важкі часи. Іспанці й американці влаштували їм свою «операцію Вісла». Бізонів винищили, прийшла залізниця, револьвери, колючий дріт для зонування випасу. У землях команчів знайшли золото, з’явилися сквотери, копачі, фермери й кільце фортів регулярної армії.Новий вождь вигравав усі битви, але команчі поступово вимирали від голоду, віспи та внутрішніх конфліктів. І тоді він пішов на непросту угоду з генералом: обміняв усі бойові табуни на право стати фермерами в резервації. Генерал слово стримав, і гроші за коней стали стартом нового життя.Так завдяки гнучкості одного лідера горді воїни стали мирними пастухами й фермерами. Вони програли війну, але виграли майбутнє.Зараз команчів близько 30 тисяч. Вони мають стабільну економіку, займаються бізнесом, туризмом, організовують фестивалі й казино.До чого це історія вчить для нас і мережі екопоселень?За останні сім років я був свідком, а інколи автором значних трансформацій. Ми створили мережу, одну з найбільших та найактивніших у східній Європі. Та це нажаль не врятувало наші екопоселення від сучасних викликів часу. Відтік людей, війна, міграція, деурбанізація, а головне – внутрішня непопулярність нашого руху й відсутність можливості стабільно заробляти, значно підірвали позиції руху екоспільнот в сільській місцевості.Та й взагалі відчуття, що еко зараз геть не на часі.Але зараз я бачу, як ситуація змінюється. Ми несподівано для себе опинилися в тренді глобального крипторуху, регенеративних проєктів і низових ініціатив. Завдяки участі в кліматичних раундах і трансляції нашої діяльності ми поступово повертаємо собі увагу й інтерес.Нам необхідно бути гнучкими й адаптивними, як команчі колись. Вони не казали «це не для нас, це надто складно». Вони прийняли нові реалії, адаптувались і вижили.Сьогодні ми схоже маємо прийняти нові умови гри: обмінювати наш кліматичний вплив на карбонові кредити й токени. Бо виживе не той, хто сильніший, а той, хто швидше адаптується.Звісно, не всі на це погодяться, але історію пишуть переможці.Всім дзен. Гнучкості й адаптивності в новому тижні.