Telegram statistics channel - @zabutaspadshina

💀 Реконструкція зовнішності скіфського царя Скілура.Скілур — цар пізньоскіфської держави на території сучасної України, час царювання якого орієнтовно почався близько 130 року до нашої ери. Про Скілура відомо з творів Плутарха, Страбона та археологічних розкопок. За часів панування Скілура територія Скіфського царства охоплювала весь степовий Крим, пониззя Дніпра та Південного Буга. Ймовірно, грецький поліс Ольвія, що карбував монети з ім'ям Скілура, був залежний від скіфів. За Страбоном, він заснував фортеці Палакій та Хаб, провів низку вдалих військових кампаній.А на місці невеликого поселення він розбудував нову столицю — Неаполь Скіфський. Наявність великої кількості еллінів у Неаполі дала підґрунтя для припущень, що за часів Скілура пізньоскіфська держава була монархією еллінистичного типу. Знаходився Неаполь на скелястому мисі. З північного сходу і північного заходу фортеця була захищена природними захисними спорудами. З найбільш доступних для противника південної та південно-східної сторін у межах 450 метрів була споруджена південна оборонна стіна, фланкована шістьма баштами, між двома з них знаходилися головні ворота міста.На випадок тривалої облоги біля міської стіни було створено велике зерносховище. Тут археологи знайшли 60 зернових ям, ємність деяких із них досягала чотирьох тонн. Під час розкопок також було виявлено велику кількість кісток собак. Римський військовий теоретик Вегецій у своєму трактаті De re militari писав про звичай римлян на вежах утримувати собак, які відчували наближення противника і гавканням сповіщали про це. Цілком можливо, що для тієї ж мети використовували собак і у Неаполі Скіфському, чим і пояснюється наявність їхніх кісток. У центральній частині міста та за його межами були побувані декілька будівель грецького типу — мегарони. Будівлі відрізнялися розмірами, але мали однакові пропорції — їх ширина була вдвічі меншою за довжину. Планування всіх цих будівель ідентичне, їхня ультова приналежність не викликає сумнівів. Тісне спілкування скіфів з греками тягло за собою різного роду культурні запозичення, які проявлялися також і у сприйнятті архітектурних форм та типів будівель, пов'язаних з релігією. Також в місті було декілька могильників. Найцікавіший розташовувався на захід від головних міських воріт, та являв собою кам'яний склеп. Всього в склепі більше 70 поховань, зі знахідок — багато зброї та прикрас: латенські мечі, скіфські луки та стріли, списи, фібули, та рештки коней і собак. Біля одного з входів в склеп були виявлені кістки собаки, яка мала стати ритуальною перешкодою проти спроб проникнення. Зліва від цього входу, біля південної стіни, було виявлено залишки дерев'яного саркофага, прикрашеного різьбленням, в якому і знаходилися рештки, ймовірно, Скілура.Його череп демонструє невеликі, середньо-високі очні орбіти та виступаючі вперед, важкі, сплющені надбрів'я, що нагадує скоріше стародавній кроманьйонський тип. Ніс сильно виступаючий вперед і різко профільований, хоча носовий отвір невеликий. Нижня щелепа достатньо масивна, особливо підборіддя. Оцінити вік складно: черепні шви вказують на приблизно 50 років, але знос зубів та загальна структура кісток вказують на менший віковий діапазон, ймовірно, не старше за 40-45 років.Загинув цар в битві. Щоб отримати перевагу над Херсонесом, він об'єднався з сарматами. У відповідь Херсонес уклав союз із Мітрідатом VI Понтійським. Під час війни проти Мітрідата за верховенство в Понтійському степу, Скілур прийняв останній бій. Владу успадкував Палак, один із, як стверджується, 80 синів Скілура. На фрагменті барельєфу, знайденому на території Неаполя Скіфського, а нині втраченого, як вважається, зображені Скілур та його син Палак. Етимологія імені: давньогрецьке Σκίλουρος <— скіфське *skilūra <— праіндоіранське *skidura — «ріжучий, переможний».☠️ @vallholl

Іконографія валькірій у північногерманському мистецтві.У традиціях різних європейських народів часто зустрічаються згадки про супутників войовничого мужнього духу, відважного воїна, героя чи навпаки, злочинця. Найбільш відомі з них – це скандинавські валькірії. Залежно від вчинених чоловіком діянь ці діви або безжально вбивали його і скидали в пащу дракона Нідхеґґ, або відкривали йому шлях в чертоги слави, в Вальхаллу. Слово «валькірія» означає дослівно «та, що відбирає полеглих на полі бою», і з цим пов'язана їхня основна функція. Валькірії займали значне місце у культі північних германців, що виражалася і у північногерманському сакральному мистецтві, зокрема — у вигляді фігур, виготовлених з різних видів металу. Характерна риса усіх фігур валькірій — вони озброєні, мають зброю різних видів та комбінацій, як наступальну, так і оборонну: щити, мечі, списи, ймовірно шоломи та, можливо обладунки. Один з найпопулярніших мотивів при зображенні валькірій стародавніми майстрами — вершник та піша фігура поруч.Такі фігури зазвичай виготовлялися зі сплаву міді способом лиття, лише декілька екземплярів — зі срібла. Іноді вони вкриті позолотою, що свідчить про те, що принаймні деякі з них могли бути призначені для заможних та видатних людей. Може здатися, що всі ці фігури приблизно однакові, але уважніший погляд показує, що існує певна варіативність. Вершник зазвичай озброєний мечем або списом, має мішкуваті штани, довге зав'язане у вузол волосся. Деякі вершники мають щит, а іноді в обладунках і самі коні. Зазвичай праворуч, обличчям до вершника, зображена піша фігура, одягнена в довгий одяг та оснащена щитом. Вона має хвилясту зачіску або головний убір, можливо шолом, та тримає ріг або чашу. Схожі мотиви мають і зображення на каменях з Лілб'ярса та Т'янгвідестену. І якщо вершники загалом подібні один на одного, то найбільшу варіативність демонструють піші фігури — власне, як вважається, валькірії. Цей мотив — однозначно не битва, а можливо якийсь ритуал чи зображення сцени якогось міфологічного сюжету, можливо вітання загиблого воїна.Інша група зображень — одинока жіноча піша фігура, ймовірно валькірія. Хоча вони і зображені переважно зі щитом та мечем, але все ж демонструють значну варіативність: одні тримають меч і щит в руках; у деяких щит підвішений, а в руці — ріг для пиття; інші — тримають меч в піхвах, а озброєні списом. Незважаючи на їхню типологічну різноманітність, усі вони мають спільні риси щодо статури, одягу та озброєння: подібно до піших фігур з першої групи, одягнені в довгий одяг і мають хвилясті зачіски або головні убори.Окрема унікальна фігура — валькірія з Харбі: виготовлена з позолоченого срібла, зображує жінку, одягнену в довгу спідницю. Її очі чітко окреслені, волосся зав'язане у хвіст. У правій руці вона тримає меч, а в лівій — круглий щит. Ця знахідка відрізняється від інших тим, що є тривимірною. Більшість знахідок походить з території сучасної Данії, найбільше з півострова Ютландія та островів Шелландія та Фюн, деякі — з Британії, ще дві — з Німеччини та Польщі.Уявлення про духів, які забирають душі полеглих, ймовірно, походить від стародавнього ритуалу піднесення хижим птахам тіла загиблого перед похованням. Можна припустити, що з часом, на цю глибоку духовну містичну основу, наклалися образи іноді зявляючихся жінок-воїнів, які через свою рідкість безумовно справляли враження, а також жриць, і матерів та дружин, які приходили забирати загиблих на поле битви. Можливо, так і з'явився достатньо складний образ валькірій — прекрасний, жахаючий і трагічний, у якому переплетені любов і смерть.☠️ @vallholl

Руйнуючи храми, катуючи повставнцівПерші зареєстровані спроби поширити християнство в Норвегії були зроблені королем Хоконом Добрим у десятому столітті, який виріс в Англії. Його зусилля були непопулярні та не мали великого успіху. У 995 році Олаф Трюггвасон став королем Норвегії. Олаф I тоді зробив своїм пріоритетом навернення країни до християнства. Знищуючи храми та катуючи язичницьких повстанців, йому вдалося зробити так, щоб кожна частина Норвегії була принаймні формально християнською.Розширюючи свої зусилля на норвезькі поселення на заході, королевські саги приписують йому християнізацію Фарерських островів, Оркнейських островів, Шетландських островів, Ісландії та Гренландії. Після поразки Олафа у битві при Свольдері у 1000 році сталося часткове повернення до язичництва в Норвегії під правлінням ярлів. У наступний період правління святого Олафа , залишки язичництва були викорінені, а християнство закріпилося тепер остаточно.🟧Забута Спадщина | Instagram | Підтримати канал#Германці

Одоакр як «Одонацер» згадується у козацькому «Літописі Величка» під 1648 роком, коли гетьман Богдан Хмельницький звернувся до українського народу у своєму «Білоцерківському універсалі» з приводу війни з Річчю Посполитою:«Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір'ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п'ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії від Балтицького, або Німецького помор'я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер, — сталося це в році 470 після Різдва Господнього. Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу!»Ще один цікавий факт: у 1657 році генеральний писар Запорізького війська Самійло Зорка, стоячи над труною Богдана Хмельницького, виголосив промову, в якій прирівняв гетьмана до Одоакра:«Милий вождю! Древній руський Одонацер!»🟧Забута Спадщина | Instagram | Підтримати канал#Словяни

🗿 З прифронтових громад Дніпропетровщини було транспортовано 4 кам'яні баби.До Дніпропетровського національно історичного музею ім. Д. Яворницького з Покровської та Великомихайлівської громад Дніпропетровської області було вивезено 4 кам'яні баби: три з них гарно збереглися, від четвертої залишилася лише половина. Дві баби стояли у Великомихайлівці біля тамтешнього музею, ще дві — на території селища Покровське. Сьогодні Великомихайлівка знаходиться вже в трьох кілометрах від лінії боєзіткнення, Покровське — в менше ніж двадцяти.3 кам'яні баби половецькі, походження четвертої, за словами заступника директора з обліку та збереження музейних цінностей Дніпропетровського національно історичного музею ім. Д. Яворницького Юрія Фанигіна, визначити важко: «Вона має такі скульптурні обриси або дуже ранньополовецькі, або загалом може відноситись до інших кочових народів, які теж ставили такі кам'яні скульптури. На ній не видно орнаментації, немає виділених рук. Можливо, її некоректно називати половецьким словом "баба", а треба називати скульптурою.»Як зазначив Юрій Фанигін, кам’яні баби датуються XI-XIII століттям. Кожна з них є унікальною, тому що, зокрема, такі кам’яні скульптури ставили конкретній людині над її похованням. Одна з кам’яних баб збоку має витесані сліди, які вказують на те, що її використовували як екзотичний стовп у заборі, дуже давно, можливо, в 19-му столітті. Евакуатор для перевезення цих статуй надали бійці 108 окремого штурмового батальйону "Вовки Да Вінчі", допомогли з вивозом військові 110 окремої бригади імені Марка Безручка.☠️ @vallholl

Вовк Фенрір пожирає Сонце, IX-XI століттяУ серпні 2015 р. стало відомо про те, що археологи Національного музею Ірландії виявили в ході розкопок на одній з вулиць Дубліна мініатюрну дерев'яну фігурку звіра – мабуть, Фенріра. Точне датування артефакту встановити поки що не вдалося.Діаметр фігурки – всього 5 см. Тварина стискає щелепами, передніми та задніми лапами кулю. Спина звіра вигнута, з виступаючим хребтом, що нагадує кабана. Однак інші деталі артефакта (вушка, що топорщаться, відповідної форми розріз очей, подушечки лап і виступаючі ікла) говорять, безумовно, на користь версії про вовка. Мабуть, то була підвіска.Можливо, стародавній майстер просто вирізав з дерева тварину, що йому сподобалася. З іншого боку, звір може зображати вовка Фенріра скандинавської міфології – жахливе породження Локі та велетні Ангрбоди. Тоді куля – це Сонце, яке проковтне Фенрір під час Рагнароку, Кінця Світу. Якщо це так, то підвіска - не що інше, як амулет.🟧Забута Спадщина | Instagram | Підтримати канал#Германці

Штретвезький культовий віз Галльшттатської культури.Штретвезький культовий віз, також відомий як Штретвезька колісниця — бронзовий культовий предмет у вигляді воза з фігурами людей, датований приблизно 600 роком до нашої ери, який був знайдений у 1851 році в похованні вождя Галльшттатської культури у Штретвезі, що поблизу Юденбурга, територія сучасної Австрії. Фрагменти воза були знайдені фермером під час роботи в полі, їх зібрали та доставили до Граца. Наступного року місце було повторно досліджене, і вдалося знайти платформу воза з колесами, та інші предмети.Зокрема, в похованні у вимощеній кам'яній камері були знайдені ювелірні вироби, бронзові амфори, залізна зброя та кінське спорядження. Віз складається з чотирикутної основи з чотирма колесами зі спицями. У центрі воза розташована жіноча фігура зростом 32 сантиметри, що тримає у високо піднятих руках блюдоподібний предмет — можливо Богиня. Крім неї, блюдо спирається на дві схрещені опори. На блюді знаходиться напівкруглий котел з ушкодженим краєм та равликоподібним орнаментом. Крім жінки, на возі знаходяться й інші фігури: тварини, зокрема, коні та олені, і люди. Люди представляють собою чотирьох озброєних вершників в шоломах, та ще декілька піших фігур чоловіків і жінок. Дві піші фігури ведуть оленя за роги. Припускається, що таким чином на возі зображено сцену жертвопринесення оленя. Також аналіз котла показав, що його тривалий час використовували. Вози самі по собі відігравали важливу роль в житті Галльшттатської культури, тоді як фігура воза з людьми, ймовірно, була культовим предметом, а в котлі — розміщували жертви.Враховуючи те, що розділення кельтів та іллірійців з італіками почалося, як вважається, лише з культури Дзвоноподібних келихів — пра-римляни та пра-кельти зберігали багато спільних культурно-релігійних особливостей. Ймовірна Богиня на возі може бути однією з таких особливостей — це може бути пра-кельтский варіант римської Богині полювання, природи та родючості Діани, яка також пов'язувалася з оленями, як і грецька Артеміда, що може вказувати на більш давню індоєвропейську традицію.☠️ @vallholl

🦌 Міфи про скіфів розвінчані: нове генетичне дослідження підтвердило описи авторства античних філософів та істориків.На американському науковому журналі Science Advances були опубліковані результати наймасштабнішого дослідження ДНК європейських скіфів — всього вченими було відібрано 154 зразки геному, які походять з чотирьох різних місць у скіфському регіоні, а саме: Середній Дон, степ Північного Причорномор'я, Крим та Передкавказький степ. Зі 154 зразків вдалося розшифрувати 131. Генетики спростували низку міфів: наприклад, скіфи зовсім не були генетично близькі до азіатів, як стверджували деякі псевдонауковці, а є спорідненими мешканцям північної Європи.Генетики підтвердили те, що більшість відібраних для дослідження осіб мали каштанове або світле волосся, та блакитні очі. Зустрічалися особи з рудим волоссям, веснянками та дуже блідою шкірою зі схильністю до сонячних опіків. Це відповідає античним описам. Наприклад, давньоримський історик грецького походження Амміан Марцеллін писав про скіфів так: «...майже всі високі та красиві, з майже жовтим волоссям і лютим поглядом». Античні автори також описували унікальну соціальну структуру скіфських племен, підкреслюючи ієрархічні взаємодії в їхньому суспільстві.Дослідження геномів з багатих поховань частково підтвердили і ці слова античних авторів: дослідникам вдалося відтворити родовід Придонського скіфського клану, який містив щонайменше 51 особу. Було виявлено закономірність: в цьому клані розподілені понад десяток мітохондріальних ліній без домінантної материнської, тоді як всі чоловіки клану належали до однієї й тієї ж лінії Y-хромосоми гаплогрупи R1a1a (R-Y2631). Було виявлено і генетичний зв'язок між аристократією різних кланів. Ці відкриття підкреслюють важливість єдиної батьківської лінії в скіфському суспільстві та демонструють практику династичних шлюбів.Окрім того було виявлено, що хоча більшість скіфських поховань колективні, містили щонайменше дві особи — скіфи ніколи не ховали дітей в одному похованні з батьками, а, як правило, ховали поблизу курганів батьків, часто в менших курганах. Дослідження також наштовхнуло на нове відкриття, цілком очікуване в реаліях скіфського родово-племінного строю та їхнього кочового способу життя: всі скіфи хоча і були генетично близько спорідненими та демонстрували риси спільного походження, але в масштабі різних кланів були не зовсім однорідними.Також було проаналізовано не скіфські зразки доскіфського та післяскіфського періодів, які дозволили зробити припущення щодо походження скіфів, їхньої взаємодії з не скіфськими племенами та зникнення. Зокрема з'явилися нові докази міграції Зрубної культури на схід та походженню скіфів від неї. Також було знайдено сліди скіфського геному в не скіфських популяціях, що з'явилися після них. На першому зображенні — реконструкція зовнішності скіфських чоловіка та жінки, останки яких було знайдено на території Північного Причорномор'я.☠️ @vallholl

🌞 Індоєвропейське свято Жнив.Наприкінці липня — початку серпня наші предки згідно зі стародавньою традицією відзначали свято Жнив. У слов'ян воно відоме як Дожинки. У германців реконструюється відповідна традиція, до якої була обрана назва Фрейфаксі. В історії відома назва Ламмас, яка походить від давньоанглійського hlaf-mas — хлібна маса або від Loaf-mass — хлібна меса. У кельтів відома назва Лугнасад. У давніх слов'ян це був обряд завершення жнив хлібів. Свято включало ритуали, пов'язані з дожинковим снопом, ритуал «завивання бороди», обливання жниць та святкову трапезу. Як і у весняні вечори, збиралися хлопці та дівчата просто неба, співали пісні, та танцювали. У священному місті балтійських слов'ян Арконі на дожинки робився величезний пиріг. На території сучасної України у день, коли закінчувалися жнива, женці ходили по полю, збирали колоски, плели з того колосся вінок чи "квітку", залежно від регіону. Сплетений з останніх колосків вінок дарували найкращій жниці і співали обрядові псні. Ймовірно в цей час шанували Мокош як богиню родючості та врожаю.Германське свято Ламмас, сьогодні більш відоме під сучасною названою Фрейфаксі, коренями також уходить в індоєвропейські традиції. Вважається, що в цей час давні германці починали сезон жнив та шанували Фрейра. Найпоширенішими підношеннями були снопи пшениці чи іншого зерна та свіжоспечені буханки хліба. Менш поширеним було жертвопринесення коня чи кабана на честь Фрейра. В кельтській традиції відоме свято Лугнасад — свято початку Осені, присвячене Богу Лугу. Ймовірно, таку ж назву у кельтів носив і весь місяць серпень. Сучасні кельтські народи відзначають 1 серпня як початок збирання чорниці та виготовлення пирогів із зерна нового врожаю. Початок жнив ставав початком наполегливої та відданої праці. Кожен урожай сезону був важливий для виживання усієї громади. Ця важка праця гарантувала, що буде їжа, щоб пережити довгі зимові місяці. Це свято є гарною нагодою висловити подяку богам за достаток продуктів і повагу землеробам за їхню працю, особливо сьогодні, коли українські фермери збирають врожай під обстрілами.☠️ @vallholl

1042 роки тому почалося язичницьке повстання слов'ян проти Священної Римської Імперії.Слов'янські племена лютичі, полаби, венеди та ободрити, що заселяли територію між Ельбою та узбережжям Балтійського моря, протягом першої половини 10 століття були завойовані під час походів короля Східної Франкії Генріха II, та його сина Оттона I, який у 962 році був коронований імператором Священної Римської імперії. Щоб укріпити свою владу на завойованих Оттоном і його батьком територіях, імператор сприяв насильницькій християнізації слов'янських племен та руйнуванню місць язичницького поклоніння.За час окупації було збудовано 3 християнські єпископства: Гавельберг, Бранденбург та Магдебург, і номінально слов'яни вважалися християнізованими. У 983 році, після невдалого походу в Італію, помер імператор Оттон II, і на троні Священної Римської Імперії опинився його неповнолітній син Оттон III, що ознаменувало початок внутрішньої нестабільності в імперії. На фоні цієї нестабільності зі слов'янської святині в Ретрі 29 червня 983 року розгорілося велике, руйнівне та нестримне слов'янське повстання.В той же день слов'янські війська на чолі з лютичами захопили та розграбували побудовану на їхній землі єпископську резиденцію Гафельберг, через три дні – Бранденбург та поселення аж до річки Тангер на заході. Ободрити, які приєдналися до лютичів, спустошили монастир Святого Лаврентія в Кальбе, єпископство Ольденбурга і навіть напали на Гамбург. Об'єднані слов'янські племена разом з данами вигнали імперських представників церкви та влади, імперська армія змогла утримати їх лише за Ельбою.Хроніст та історик Адам Бременський писав, що лютичі та їхні союзники вели своє повстання з люттю та рішучістю: «Вони пронеслися крізь інші слов’янські землі, спалюючи церкви, катували священиків та інше духовенство різними способами та не залишили жодного сліду християнства по той бік Ельби». Повсталі слов'янські воїни прагнули повернути свої землі та відновити традиційний спосіб життя, вільний від іноземного панування, і на деякий час їм це вдалося.Натиск слов'ян повністю зруйнував систему прикордонного захисту Священної Римської Імперії. Все, побудоване Оттоном I Великим на схід від Ельби і Зале було зруйновано. З 985 року князі Імперії щорічно проводили походи разом з християнськими польськими князями Мешком I та Болеславом, щоб підкорити цю територію, проте ці походи були невдалими, а експансія Священної Римської Імперії на схід була зупинена на наступні 200 років.У 1003 році імператор Священної Римської Імперії Генріх II об'єднався з лютичами та розпочав війну проти польського князя Болеслава, це укріпило незалежність лютичів та їхнє право землю, що дозволило їй залишатися до середини 12 століття слов'янською. Сьогодні це повстання є одним з символів опору культурному та релігійному гнобленню. Воно уособлює боротьбу корінних європейських народів за збереження своєї ідентичності та незалежності перед обличчям зовнішнього тиску.☠️ @vallholl