Я рвучко відчиняю двері, уже сміючись із майбутньої реакції Софії, коли розповім їй, як костюм дияволиці з'їв мій мозок, і опиняюся обличчям до обличчя — або обличчям до грудей, бо він збіса високий — з Рідом. Погляд, яким він мене оглядає, змушує мої коліна підкоситися. Це саме те зображення, яке можна знайти в словнику поруч із визначенням «збудження». Все моє тіло стискається, але найбільше — між ногами. Я ніколи не була впевнена, чи можуть демони відчувати запах страху чи збудження […], — але якась частина мого розуму отримує відповідь саме тоді, коли Рід помічає, як я стискаю стегна. Його рука миттєво впивається в одвірок. Дерево стогне під його хваткою. І в своїх думках я видаю дуже схожий звук.— Ти вдягла червоне... — його слова ледь чутні. Я важко ковтаю, згадуючи пазурі з червоною лускою. — Щасливого Геловіну!

💃🏻👻😈😈😈 — Тож, — каже зрештою Рід. — Без білизни, так? Я вибухаю сміхом. Це відчуття схоже на те, як виринаєш із глибини басейну, де хлоровану воду нарешті замінює повітря. — Я зараз просто вб'ю себе.— А я вже подумав, що це ти намагаєшся вбити мене.

💕

Півмісто - Кейт Ґолден😈