Читаю дискусії про те, чи обов'язково саме ветеран має очолювати Міністерство ветеранів. Насправді ми знову стикаємося з типовою проблемою дизайну українського державного управління. Справжня проблема мінвету завжди полягала в іншому: в українському політикумі наразі немає масштабного політичного представництва ветеранів - ні «партії ветеранів» (і може ніколи не бути), ні впливового об'єднання.Щоб Міністерство ветеранів було потужним та самостійним суб'єктом, йому необхідно буквально «відгризти» повноваження та ресурси в інших відомств - у МОЗ та Мінсоцполітики, у Мінекономіки (щоб питання підтримки ветеранського підприємництва впали на профільне міністерство), частково в Міноборони та Кабміну загалом.Зробити це апаратно без організованого політичного лобі в Раді чи організованого суспільного представництва неможливо.Зараз існування та вага цього міністерства тримаються виключно на добрій волі Президента чи Уряду. Воно не має під собою непохитного фундаменту. Змінити цю архітектуру зможуть лише вибори. Хочете бачити репрезентованих ветеранів із реальними важелями впливу - ветерани мають гуртуватися і обирати ветеранів.Це базове правило будь-якої складної політичної системи. Хочете захистити бізнес — формуйте представництво. Хочете розвитку науки та освіти — конвертуйте соціальний запит у голоси, а потім мандати. Саме через відсутність політичного представництва політикум (і як наслідок держава) часто ігнорує потреби середнього бізнесу або не здатна позбавити його від надмірної уваги контролюючих органів. Воно ж працює про все.Так, ви можете сказати «та коли ті вибори будуть». Але воно так працювало до всякої повномасштабної війни: немає представництва - немає репрезентації інтересів. Нічого не змінилося і з війною. Тому з точки зору ефективності реалізації певної політики неважливо, чи є очільник Мінветеранів безпосередньо ветераном. Міністр - це насамперед політична посада (так, це не держслужбовець і не найманий менеджер в класичному розумінні). Ним має бути ефективний управлінець, який політично спирається політичних представників ветеранів і на ветеранську спільноту, вважає цю роботу своїм політичним пріоритетом і здатен вибивати для неї ресурс. Все інше завжди буде вторинним.