політ технолога ✙ ▵

На початку року великий резонанс мав репортаж про підпільну школу при монастирі УПЦ МП «Голосіївська пустинь», де дітей навчали за радянськими підручниками, показували їм російські фільми та виховували у відповідному дусі.https://www.rbc.ua/ukr/news/ditey-vchat-pidruchnikami-srsr-kievi-vikrili-1767725802.html Після цього я зацікавився проблемою, і з'ясував, що вона значно масштабніша, ніж просто одна школа. Незважаючи на війну та відкриті погрози Кремля повністю знищити українську державність та влаштувати етноцид, в Україні продовжує діяти цілий російський діпстейт.Це зав'язана на Росію «глибина держава», яка існує багато років і фактично діє в її інтересах. До цього діпстейту входять політики, бізнесмени та духовенство УПЦ МП. Це справжня мережа, яка діє практично відкрито, хіба що не так нахабно, як раніше, тому тепер її менше помічають. Проте інформації про неї дуже багато, і якщо почати розбиратися в цьому питанні – можна провалитися у справжню кролячу нору.Чи багато хто з вас чув, наприклад, про Олексія Омельяненка (відмічений на фото)? На перший погляд – це зовсім незначна постать. Колишній депутат Київської міськради від Партії регіонів, підприємець, банкір, забудовник не першого порядку. На старих фотографіях його можна побачити у масовці, за спинами Януковича та Азарова. Насправді це досить впливова персона, яка роками системно просуває інтереси УПЦ МП та руского міра у Київському регіоні. І якщо найвідоміші політики цього табору, на зразок Новинського чи Медведчука, давно виїхали з України, то Омельяненко перебуває тут і продовжує свою діяльність. У тому числі й завдяки зв'язкам із чинними політиками від партії влади.На його прикладі дуже зручно вивчати російський діпстейт. Омельяненко роками лобіює будівництво нових храмів та монастирів московського патріархату, він пов'язаний із намісниками київських монастирів УПЦ МП, які відкрито підтримують Росію, а також із російською агентурою, на кшталт Деркача та Медведчука. Всі ці зв'язки сплітаються в одну розгалужену мережу, яка функціонує досі.Близькі до Деркача, Медведчука, Новинського високопосадовці УПЦ МП, на відміну від них, нікуди з України не поїхали, хоча відкрито брали участь у їхній антиукраїнській діяльності. Пов'язані з ними бізнесмени, як і раніше, заробляють гроші в Україні та фінансують цю мережу.Найближчим часом я опублікую серію матеріалів, присвячених діяльності російського діпстейту в Україні. Буде цікаво.@kazansky2017

Доповідь керівника Головного управління розвідки Олега Іващенка. Маємо конкретні документи російського Генштабу, які підтверджують, що й самі окупанти визнають неспроможність виконати завдання свого політичного керівництва. Сили оборони України забезпечують знищення наступального потенціалу російської армії, причому показник безповоротних втрат окупантів уже близько 60% від загальних втрат. Незважаючи на це, російське політичне керівництво планує подальші наступальні операції та готується залучити більше особового складу, і зокрема за рахунок розширення мобілізаційних процесів у Росії. Відповідно, завданням України є подальше збільшення відсотка безповоротних втрат окупанта, ущільнення лінії застосування дронів на передовій та масштабування наших далекобійних санкцій проти російського виробництва зброї і нафтової галузі. Проінформуємо наших партнерів і про подальше опрацювання в Москві планів щодо операцій проти країн НАТО, а також спроб більшого втягування Білорусі в реалізацію російських завдань.

Тим часом Палантир викотив пост охрещений в мережі ідеологічним маніфестом компанії, по суті вижимку з книги Алекса Карпа «Технологічна республіка». Доволі небагато компаній в Світі взагалі ризикують всерйоз піднімати ці теми, адже Палантир цими тезами йде врозріз з мейнстрімом американського технологічного бізнесу. Перше і основне: велика частина бізнесу повʼязаного з Силіконовою долиною користується глобальною роллю США ніяк у неї не вкладаючись. Компанії-гіганти працюють над зароблянням грошей, виводять виробництва у треті країни, при цьому технологічна база на якій було засновано домінування США у Світі деградує з шаленою швидкістю. Вільні руки, перспективні мізки і інвестиції йдуть не у розробки що потенційно здатні стримати падіння американської гегемонії, а у тисячі споживацьких ідей по типу алгоритмів для додатків з доставки їжі або чогось подібного. Звісно, це корисні штуки в побуті, але чи це має бути пріоритетом? Ця дискусія ріже по живому американську бізнес-спільноту ставлячи перед нею те саме Ленінське питання, чи піде капітал на продаж ворогові мотузки на якій його повісять, навіть якщо це буде гіпервигідно. І якою б людожерською це не здавалось історією у світлі шокуючих історій про Палантир, позиція що американська роль у Світі важливіша за заробляння грошей як таких має моральне значення. Хоч і не всі політики з цим рахуються, як і усі корпорації. Та глобальна криза американського впливу змушує думати про таку пріоретизацію. Я з великим скепсисом ставлюсь до бренду яким оперують сучасні журналісти, про так званий «технофашизм». Позаяк ця модель описана як «контроль через цифрові інструменти» і тд насправді є не потребою вузького кола праворадикалів у США, яким цю ідею приписують як їх сутність. Зокрема, так люблять описувати Ді Венса і Ко, але як показує детальніший розбір, там усе складніше і техніка в їх баченнях займає таку ж роль як і в усіх інших політичних ідеях мейнстріму: допоміжну. Нарощення бюрократичної управлінської практики цифрового контролю втім відбувається незалежно від того, хто виграє вибори і досягається в першу чергу через контроль за банківськими рахунками та цифровими платежами, у чому демократи завжди обганяли республіканців з великою перевагою по впровадженню. Слово «технофашизм» радше пейоратив, хоча і описує політичні кола для яких ще не вигадали влучнішого прикметника. Окрім усього іншого, чисто політологічне запитання, а в чому тут власне фашизм зазвичай отримує примітивну відповідь в стилі «ну це ж теж погано». Пейоративність такого визначення очевидна, у той час коли від цифрових інструментів контролю за поведінкою і приватним життям жодна велика політична система у Світі відмовлятись не збирається. Чим би не був в деталях Маніфест Палантиру він насправді говорить про дещо більше в загальному як своєю появою, так і оприлюдненням вижимки саме у цей дуже проблемний для США час. Основне і ключове: США прекрасно знають у якій жопі знаходяться, і ця ситуація носить комплексний геополітичний характер, накладаючись на занепад спроможності впливати на позицію інших держав. І що більше цього самовідчуття перебування у кризі є, тим більше буде «кризових» кроків, що руйнуватимуть образ ситої стабільної тихої демократичної Америки, якої давно вже не існує. Накоплені протиріччя збились в клубок і більше не можуть бути приховані. Трамп намагається своїми діями змінити ситуацію радикальним шляхом, на ходу змінюючи пріоритети США і ведучи дуже смішну як для такого масштабу країни кампанію із постійної перевірки меж власних можливостей. Але навіть після його відходу з поста президента, ані яма в якій знаходяться США, ані дискусія про «рішучі кроки» які доведеться приймати щоб з неї вийти нікуди не дінуться. Палантир - не інструмент стабілізації ситуації і повернення в минуле. Це засіб контролю на час кризи, яка може бути руйнівною навіть не для ролі США, а для самого їх існування.

🇯🇵 Японія скасовує обмеження на експорт летальної зброї в рамках кардинальної зміни політики, — The Japan Times💬В рамках кардинальної зміни політики Японія скасувала правило, що обмежувало постачання військової техніки п’ятьма категоріями нелетального озброєння, відкривши шлях для експорту летальної зброї — цей крок може допомогти оборонній промисловості країни конкурувати на світовому ринку. 💬На підставі пропозиції правлячої коаліції Кабінет міністрів на чолі з прем'єр-міністреркою Санае Такаїчі затвердив ці зміни на засіданні у вівторок, класифікувавши оборонне обладнання на дві категорії: «зброя», або летальні системи, такі як військові кораблі, танки та ракети, та «незброя», або нелетальне обладнання, таке як радари та захисне спорядження.💬Рішення щодо експорту летальної зброї розглядатиме Рада національної безпеки, до складу якої входять прем'єр-міністр та відповідні міністри, і експорт обмежуватиметься країнами, які мають угоди з Японією про передачу оборонного обладнання та технологій. 💬Наразі Токіо має такі угоди з 17 країнами, і урядовці очікують, що ця кількість зростатиме.💬Хоча експорт зброї до країн, що беруть участь у активних збройних конфліктах, в принципі буде заборонено, нова політика містить положення про «виняткові обставини», що ґрунтуються на потребах Японії у сфері безпеки. Варто зазначити, що жодних таких обмежень не застосовуватиметься до передачі нелетального обладнання.

Вітання, орчатіна!😂Ваша «закрита» нарада в Мінпромторгу щодо виробництва БПЛА пройшла дуже продуктивно. Для нас.Поки ви там сиділи і жували соплі, намагаючись видати китайську техніку за «російську продукцію» (СТ-1) і розпиляти бюджет, ми слухали кожне ваше слово.Ви можете скільки завгодно тиснути на свої контори типу «Альбатрос», «Geoscan», «Уфимец» та решту і вимагати від них «локалізації». Але коли 90% всього вашого залізяччя повністю залежить від китайських компонентів — двигуни, електроніка, пластик, кабелі — ви не виробники. Ви просто перекупники, які сидять на китайській голці і прикидаються самостійними.Ви самі на нараді визнали: без Китаю у вас нічого не літає. А Мінпромторг продовжує вимагати неможливого і тисне на «імпортозаміщення», якого в реальності немає.Персональні привітання вже летять усім учасникам. Сердюк, Плотніков, Абдулов та вся ваша компанія — кожен з вас у нас на рахунку.Ховаєте дані в ГІСП? Сподіваєтесь на захист? Даремно. Ми вже глибоко у вашій кухні.Скоро «держпідтримка» вам знадобиться не на нові цехи, а на те, щоб хоч якось рятувати свої дупи.Це тільки початок, гниди. Далі буде значно цікавіше.Несподіванки можуть з’явитися зовсім неочікувано.Скоро побачимось.Слава ЗСУ! 🔥

Керівник Офісу президента України Кирило Буданов поки не зміцнився політично і не міг би конкурувати з ексголовнокомандувачем Збройних сил України Валерієм Залужним у разі проведення виборів.Про це в коментарі РБК-Україна повідомив співрозмовник з оточення президента Володимира Зеленського. Загалом я не дивуюсь тому, що такі розмови дійсно йдуть, з огляду хоча би на те що Буданова вже включають у рейтинги і він займає топ-посаду глави ОП (яка після Єрмака хочеш не хочеш повʼязується з величезним впливом на процеси, навіть якщо уже і неправдиво). Але є одне але яке заважає розглядати Буданова як політичний проект, що «зʼїсть» Залужного. Це передусім те, що займають вони принципово різні ніші електорату, і тим самим умовна партія Буданова їсть електорат не стільки Залужного, скільки партії Слуга народу. Врешті, Буданов асоціюється з уявною владою, а Залужний - з уявною опозицією, і перетікання електорату просто не буде дуже ймовірним. Різниця між провладним і опозиційним виборцем все ж дуже відчутна, навіть якщо ми зауважимо той надважливий факт, що ні Буданов ні Залужний наразі не ведуть політичної кампанії і обидва працюють на державній роботі з купою іншого головняка, ризиків та стрес-факторів. Саме тому у протиставлення Буданова Залужному як робочий сценарій я не вірю. Позаяк, це просто неробоча схема)

Рубрика «ціна питання». Угорська енергетична компанія MOL закупила у американських компаній сиру нафту на суму близько $500 млн, про це оголосив Білий дім за підсумками візиту віце-президента США Джей Ді Венса до Будапешта 7–8 квітня.Крім нафтової угоди, сторони підписали низку угод у галузі атомної енергетики, включаючи меморандум про постачання ядерного палива в американській Westinghouse для угорської АЕС «Пакш». контракт на постачання палива оцінюється в $114 млн, а перші постачання очікуються через три-чотири роки.Крім того, США та Угорщина оголосили про плани співробітництва у будівництві малих модульних реакторів — Будапешт розглядає можливість зведення до 10 таких установок з використанням американських технологій, інвестиції в цей проект можуть сягнути $20 млрд.Якщо ви не зрозуміли, то це називається «купили собі рекламний візит Ді Венса» перед виборами за стопку зелені. Угорська енергетична корпорація MOL по суті і є ключовим спонсором партії «ФІДЕС» Віктора Орбана. Не дивно, що візит Венса «оплатили» саме вони.

Згідно з інформацією від нардепа Гончаренка, норму про скасування пожиттєвого статусу PEP таки прибрали з законопроекту про оподаткування посилок. Тобто статус PEP залишається як і раніше, довічним, поки що. Загалом такі ситуації як з абсолютно ідіотською конструкцією цього статусу, який просували нам улюблені дорогі партнери (функціонери з ГО та органів міжнародного рівня і подібна квазібюрократія) це лише один із ключових доказів: ніякі реформи в цій галузі детально ніким ніколи не продумувались, соціальні і політичні наслідки ніким не рахувались, а багато норм базувались на абсолютно наївних припущеннях. У довгу це так чи інакше буде створювати конфлікт між процесом реформ і їх політичною легітимністю. Неадекватні правові норми які «не можна змінити бо так нам сказали згори» це ніякі не черчиллівські піт кров і сльози, як іноді люблять писати реформатори у Фейсбуці. Це звичайне бюрократичне небажання рвати зад за те, щоб воно було ефективним і дійсно придатним для держуправління. Пару виборчих циклів і «реформи» зроблені таким чином будуть черговим зразком ідіотства минулих поколінь. Позаяк втюхати розмову про те що люди ж стояли на Майдані за декларації НАЗК, довічний статус ПЕПів і іншу мішуру нікому вже зовсім скоро не вдасться. Втрата процесом реформ значної частки легітимності рано чи пізно призведе до того, що увесь єбучий цирк буде просто закрито через його абсолютну непродуктивність.

Минулого тижня вийшло соцдослідження громадської думки від «Соцису» про довіру до політичних фігур та електоральні симпатії українців в березні 2026 року. Лідером довіри залишається Валерій Залужний з 61% показником. Водночас, Зеленському довіряють 46% громадян. Ще більш цікава ситуація з партійними рейтингами. Партія Залужного лідирує на виборах у ВР, якби вони відбулися негайно, і отримує близько 21% голосів. Водночас, «Слуга народу» досить серйозно відстає і від Партії Залужного і навіть від рейтингів довіри до Зеленського (46%) зі своїми 8%. Політпроект Залужного, на щастя чи на жаль для когось, ще не існує. Довіра зберігається на високому рівні і до цифр Залужного іншим проектам дуже далеко, якщо не брати до уваги віртуально-гіпотетичний проект Буданова. Втім, тут є своя специфіка: у Залужного статус опозиційного, дуже велика впізнаваність і майже немає ніякої політичної кампанії. Він тримається в ніші лідера перегонів передусім тому, що не веде реальних політтехнологічних заходів, що для декого досі звучить як відмова від участі у виборах взагалі, а для декого - як синонім бажання не вплутуватися в конфлікти і носити статус політикана. Втім, можна бути певним: щойно Залужний оголосить що йде на вибори, команда навколо нього намалюється за пару днів. Такий ефект великих цифр, і Залужному зараз не потрібні класичні політичні технології, лише якісь точкові іміджеві поради із збереження образу, не більше. У справі з Будановим грає ефект «свіжака», адже раніше його включення у опитування та і політична роль не були такими серйозними факторами. Йому свій рейтинг треба буде ще якимось чином закріпити, а це от і є величезним фактором ризику: політичне середовище настільки скандалізоване, що «влада» перестає існувати як абсолютно єдине середовище з ієрархією. Демарш частини монобільшості у ВР цього тижня цілком показова ілюстрація, а «збирати коаліцію докупи» - один із функціоналів глави Офісу, ким би він не був. І на цьому тлі рейтинг треба буде зберегти дуже тяжкими заходами і лавіюваннями, що не завжди вдається. Партії «Азов» і «Третя штурмова» чесно кажучи не думаю що дуже відрізняються для більшості опитаних, але все ж різниця в основному в тому що «Азов» НГУ не веде кампаній з підвищення впізнаваності конкретних командирів (бордів з Редісом немає і не було), що може говорити про свідому незацікавленість у політиці наразі. Окрема дивина з рейтингу партій до ВР - абсолютно гіпотетична конструкція у вигляді партії Кіма-Гетьманцева-Терехова, яка набирає більше за Слугу народу. Логічно що такий проект міг би існувати як конструкт, але навряд чи з цими наборами фігур - пізніше сам Терехов прокоментував у медіа, що ніякої партії з ним і Гетьманцевим ніколи не буде. Загалом, питання перезбірки владної коаліції у ВР залишається все ще гострим, і тут буде багато змін. Але я би не розцінював поки ці зміни як стратегічні. Ключова тригерна подія, яка потягнула переформатування політичного поля вже відбулася раніше. Так, ви вгадали, це відставка Єрмака. Довгострокові зміни в коаліціях і впливах запущені цією подією тривають досі.

Український суверенізм зараз це єдина доросла позиція.Хоча б тому, що вже якось незручно далі вдавати, ніби десь у Вашингтоні, Брюсселі, Берліні чи ще деінде сидить якийсь мудрий старший брат, який точно знає, як нам(та і їм самим) жити, що будувати і які рішення для нас (і взагалі) правильні. Ніякого старшого брата немає. Ні в США, ні в Європі. Там є держави, еліти, бюрократії, вибори, лобісти, свої кризи, свої страхи, свої інтереси і своя внутрішня гризня. І в цій конструкції Україна для них елемент звісно важливий, але це все одно зовнішній сюжет, а не центр всесвіту. Усюди криза і вона є наслідком тих політик, які впроваджувались з різних вище перелічених міркувань. Я не кажу, що в нас має бути сільський шаманізм про «особливий шлях», самодостатню геніальність на порожньому місці і тезу, що всі західні ідеї, інститути й практики хибні лише тому, що вони західні. Це якраз інфантильна реакція ображеного провінціала, який, розчарувавшись у кумирі, вирішив оголосити, що книжка, наука й електрика теж не потрібні.Ізраїль не копіював Пентагон, не дуже і було що копіювати на той момент. Ізраїль створив систему безпеки під свою географію і свої загрози. Сінгапур не став Британією 2.0, він просто взяв британський common law і вбудував у авторитарну модель розвитку, яка дала результат. Естонія не чекала, поки Брюссель скаже, як будувати цифрову державу . Вона взяла і зробила це сама і стала в багатьох речах еталоном. І навіть там, тим не мен,ш дофіга своїх проблем.І не те щоб ми мали якесь сакральне знання, як його і не мали ні Ізраїль, ні Сінгапур, ні Естонія. Ми просто бажаємо вижити.«Добре там де нас нема» вже не працює. Кругом є нюанс. Окрім Монако. Але там теж драма. Купив ти видову квартиру на першій лінії, дивився у вікно і бачив там воду. Але в монакськом королівстві треба було гроші і перед твоєю хатою побудували нове жк на насипному півострові. Там тепер перша лінія, а твоя друга. І дивишся ти не на море, а у вікно на Роджера Федерера в сімєйках. Не подобається - дзвони в Спортлото і їдь назад в свої хащі.Я прямо кажу, що суверенізм це не заперечення чужого досвіду. Суверенізм є правом та здатністю обирати для себе найкраще ,без релігійного поклоніння і без колоніального наслідування. Як ми вже посадили з МВФ в Єгипті, усюди є нюанс. Тобто дивитися на досвід західних партнерів треба спокійно й раціонально: ось це працює, тоді беремо; ось це працює в них, але не злетить у нас без адаптації, то переробляємо; ось це нам узагалі не підходить у нинішньому історичному, соціальному та воєнному контексті, а значить відкладаємо без почуття провини і без намагання сподобатися черговому зовнішньому спостерігачеві.Бо зріла країна відрізняється від незрілої не тим, що вона кричить про національну винятковість. А тим, що вона вміє вчитися без мавпування, співпрацювати без підпорядкування і запозичувати без втрати волі. Зріла країна, як і зріла людина, просто розуміє, що саме їй треба.Україні час остаточно вийти з психологічної моделі, в якій десь існує зовнішній дорослий, що або врятує, або оцінить, або сертифікує нашу правильність, який точно не витирає руки об штору і не тушить беники об язик, бо він дорослий. Ніхто нас не сертифікує. Ніхто за нас не побудує робочі інститути під наш контекст. Ніхто не проживе за нас цю війну, цю трансформацію і цей історичний іспит.Тому український суверенізм це концепція не про істерики і не про хуторянство. Це політичне дорослішання.Розумний українець не каже «все західне погане» , але і не каже що «Захід має придумати нам майбутнє».Розумний(звичайний) українець каже просту річ. Ми беремо найкраще, розуміємо ціну кожного рішення, враховуємо український контекст, і будуємо свою державу як суб’єкт, а не як вічного молодшого партнера на випробувальному терміні. Якийсь поет про щось таке казав, тільки не можу пригадати хто.Тому ми десь між «народ, якого правди воля ніким звойована ще не була» і «і свого научайтесь і чужого не цурайтесь».