Криза політичної системи у Франції все частіше породжує дискусії про можливість її перезавантаження, тобто докорінної зміни правил. За традицією, все частіше президентська модель влади називається джерелом проблем, а ліки описують як перехід до парламентської системи.

Втім, навіть цей спосіб як показує становище не є нині дієвою ідеєю. Довіра до Національних зборів — лише 20%, і парламент лишається такою ж «підвішеною» інституцією як і інститут президента, більш того у нинішніх Національних зборах Франції по суті відсутня стабільна коаліція, вони глибоко строкаті і тому - дисфункціональні. Кілька лівих, кілька правих, кілька центристських партій одночасно, з них - деякі відверто грають у «гру на пониження», стимулюючи наростання кризи як джерело голосів для себе. Частково, ця ситуація де Меланшон підтримав масові протести із погромами які сколихнули Францію і виглядають таким чином, як і реакція RN, які «приростають відсотками» від кожної з глибоких криз. Стабільне «партійне ядро» французького політикуму давно розмилося і навіть уявний Центр зараз не має виразної готовності когось протиставити Ле Пен з хоч трохи співставними відсотками.

У 1980х Франція протидіючи наростанню популярності ультраправого Національного фронту ввела доволі екзотичну і рідкісну систему парламентських виборів - двотурову мажоритарку, за якою мажоритарний виборчий округ мав вигравати не просто найпопулярніший кандидат, а той хто витримає ще і другий тур з ключовим опонентом. На практиці довгий час це працювало так: кандидат від націоналістів вигравав перший тур, але програвав більш поміркованим кандидатам другий, де відбувалось «єднання» різного електорату проти ультраправих. Це отримало у французькій політиці умовну назву «Республіканський барʼєр».

Станом на зараз уже 58% опитаних французів виступають проти існування цього барʼєру, часто описуючи його як «хитрощі влади», які заважають обиратися антисистемним кандидатам.

По суті, кілька десятиліть роблячи усе щоб тримати ультраправих поза органами влади мейнстрім європейського політикуму сконцентрував навколо них велику частину протестного електорату, який активно зростав, при цьому вони не ділили з владою ніколи ніякої політичної відповідальності. На додачу до цього активізується і найважливіша складова правої повістки в усіх країнах Світу взагалі (це не націоналізм і не традиціоналізм, як вам часто продають в медіа), а тема безпеки - в усіх її вимірах, з особливим акцентом на безпеці як громадському порядку і «відчутті стабільності», спокою на вулицях etc. Нині 78% французів описують себе як людей які перебувають у небезпеці.

Куди вже скоро побіжить голосувати французький міський електорат, який ще недавно ходив голосувати за партію Центру - питання відверто кажучи прямо залежне від протестів і глибини породженого ними внутрішнього шоку. Що вони довші, гостріші і кривавіші, що їх важче списати на «типову вже для Франції ситуацію», то більше з цього становища отримають ультраправі сили.

Комуністи на чолі з Меланшоном вкотре відіграють властиву комуністичним рухам історичну роль - викликати на себе вогонь без шансів на виграш на виборах і в підсумку стати винними в підпалі Рейхстагу.