У середині 2000-х у Росії та Україні була дуже популярною телепрограма «Жді мєня»,

у межах якої розшукували зниклих родичів. І от у 2009-му в ефірі зʼявився чоловік, який представився Євгеном Басюком - ветераном Другої світової війни, офіцером органів державної безпеки, якого буцімто засудили
за фальшивим доносом. Дружина його з тюрми не дочекала-
ся, і зараз, через багато десятиліть, він шукає сина. Телесюжет закінчується щасливо - батько таки знаходить сина, чоловіки обіймаються. Я, коли це дивився, майже розплакався.

Формально Басюк жодного разу не збрехав - він і ветеран Другої світової, і в органах держбезпеки СССР попра-цював. Тільки-от є одне але. Та ні — не одне, а багато але.

Отже, з 1943-го Басюк воював в УПА. У 1944-му він уже начальник штабу згадуваного зʼєднання «Холодний Яр», яке мало вирушити підіймати повстання на Сході України. Був схоплений органами держбезпеки й після тортур дав згоду на співпрацю - стати учасником псевдобоївки УПА. Таких підрозділів було багато - вони діяли на підставі таємної інструкції комісара держбезпеки Лаврєнтія Берії.

Спецбоївки НКВД-НКГБ під виглядом УПА - один із най-цинічніших винаходів СССР. Одним махом було вбито кількох зайців. Ціль перша - викривати повстанських ватажків і полонити або вбивати їх. Ціль друга - викликати в керівництва руху опору справжню параною. Нарешті, третя, і можливо, основна мета — звірства від імені УПА компрометували українських повстанців і працювали краще за
будь-яку пропаганду. Наприклад, той же Басюк неоднора-
зово обкрадав селян — одного разу забрав чоловічий кос-тюм, іншого разу - облігації на суму 5 тисяч рублів. Тож, коли в 1949-му СССР відмовився від спецбоївок, його покарали саме за грабіж.

(із книжки «Історія для дорослих»)