Для іноземця українська мова часто звучить як безперервний потік мелодії, проте вони зазвичай не помічають тих «фонетичних маркерів», які є нашим унікальним генетичним підписом. Це явище називається «фонологічним ситом»: мозок людини, вихованої в іншій мовній системі, просто відфільтровує звуки, яких немає в її рідній мові. Те, що для нас є очевидною різницею між м’якістю та твердістю або специфічною вібрацією голосу, для вуха іноземця зливається в однотонний шум. Ми чуємо сенси там, де вони чують лише екзотичний ритм.Спектр звука [и] та [і]: Для більшості іноземців (особливо англомовних чи франкомовних) наше [и] — це звукова аномалія. Саме [и] надає українській мові тієї глибокої, «земної» тональності. Це звук низької частоти, який входить у резонанс із грудною кліткою, створюючи ефект впевненості та спокою, який іноземці зчитують як харизму, не розуміючи її джерела.Наша здатність пом’якшувати приголосні (паляниця, життя, сіль) — це справжній виклик для іноземного вуха. У багатьох мовах м’якість відсутня як категорія, тому вони чують лише «свист» або «шипіння». Для нас же м’якість — це інструмент передачі найтонших відтінків ніжності чи іронії. Це «фонетична емпатія», яка дозволяє нам відчувати співрозмовника на рівні вібрацій.[дж] та [дз]: Ці звуки вимагають миттєвого перемикання м’язів язика. Іноземці зазвичай розбивають їх на два окремі звуки, втрачаючи ту цілісність і динаміку, яку вони дають українській мові. Ці звуки додають нашій мові «пружинистості» та енергії, яку світ сприймає як нашу незламність і драйв.Ці «нечутні» для інших звуки є нашим найсильнішим ідентифікатором. ☘️
Зеленський поговорив з Трампом, виступив у Давосі з критикою Європи та анонсував зустріч США, РФ та України. Тезисно:▶️ Ще минулого року тут, у Давосі, я завершив свою промову словами: «Європа повинна знати, як захищатися. Минув рік, і нічого не змінилося».▶️ Чому Трамп може затримувати танкери тіньового флоту з нафтою, а Європа — ні? Чому президент Венесуели — у суді, а Путін — досі на волі?▶️ Зараз «Орешник» з Білорусі дістає до більшості європейських країн. Цього не сталося б, якби у 2020 році переміг народ Білорусі.▶️ Ви (Європа) надіслали 40 солдатів до Гренландії. Навіщо? Що ви хочете цим сказати? Що ви хочете цим сказати Росії, Китаю, Данії?▶️ Навколо Гренландії ходять російські кораблі. Але європейці нічого з ними вдіяти не можуть. А ми можемо. Вони можуть потонути біля Гренландії точно так само, як тонуть біля Криму. Ніяких проблем. Ми б вирішили цю проблему, якби були в НАТО.▶️ Трамп вводить проти РФ жорсткіші санкції, яких не може ввести Європа.▶️ Кожен Віктор, який живе на гроші Європи і водночас намагається продавати європейські інтереси, заслуговує на потиличник.▶️ Зараз Європа здається розгубленою. Трамп не буде слухати таку Європу. Якщо Україна буде з Європою, ніхто не буде витирати об неї ноги.▶️ Завтра та післязавтра в ОАЕ відбудуться перші тристоронні зустрічі між США, Росією та Україною.
Всі ж знають, що певний час нинішні території України входили в склад Великого князівства Литовського, Руського й Жемайтійського?І що ця держава охоплювала майже мільйон квадратних кілометрів: Литву, Білорусь, більшість України, частину Польщі, Молдови, Латвії та навіть шмат нинішньої росії?І що існувала вона пів тисячі років?Звідки взялися литовці, і як литовські князі завдяки родинним звʼязкам з руськими князями та вигасанню руської династії стали на чолі цієї могутньої держави — то є тема для окремої розмови. Але держава та була федеративною, тобто вона об’єднувала різні народи і князівства.В кожному з них офіційною мовою діловодства була рідна мова того чи іншого народу.На території руських князівств також була мова руська — тобто давньоукраїнська.Цією мовою вели державне діловодство, писали документи, закони.Руська вважалась мовою еліт, науки й культури. Одним з найвидатніших осіб тієї держави був князь Костянтин Острозький.Його шанували королі, боялися вороги, а Європа ним щиро захоплювалася. Про нього складали пісні французькі та німецькі менестрелі, поети присвячували панегірики, а хроністи порівнювали з найбільшими полководцями античності — аж до римського Публія Корнелія Сципіона, який переміг Ганнібала.В 1514 році Костянтин Острозький під Оршею розгромив московське військо, полонивши багатьох московитів.Згідно з «Rerum Moscoviticarum Commentarii» Сигізмунда фон Герберштейна, першоджерелом інформації про битву, значно менша армія Великого князівства Литовського і Руського разом із поляками (менше 30 000 чоловік) розбила 80 000 московських солдатів, захопивши їхній табір і командувача. Столиця Великого князівства Литовського з великими почестями зустрічала героя: гетьмана Костянтина Острозького.Хто такий Костянтин Острозький?• Великий гетьман князівства Литовського (аналог сучасного головнокомандувача).• Найближча людина короля Сигізмунда Старого, йому єдиному з підданих дозволялося скріплювати укази червоним королівським воском.• Один з найбагатших людей Європи (1300 сіл, 100 міст, 40 замків).Людина, якій король дозволив всупереч забороні будувати православні храмиНародився на Волині середини XV ст.Дожив до 70 — багато за тодішні мірки.Острозький:• Провів 65 битв, програв лише три.• Бився переважно з московитами.• Провів 7 років у московському полоні, присягнув царю лише для того, щоб утекти — і знову бити москву.• Під Ольшаницею звільнив 40 тисяч українців з татарського полону• Будував школи, притулки, церкви, озброював армію на європейському рівніАле найважливіше — він не зраджував ні своєї віри, ні своєї мови. Острозький принципово говорив рідною мовою, молився своєю мовою у своїй церкві і до кінця життя любив свою землю більше, ніж столицю.Він розумів, що дітям потрібна освіта рідною мовою — і будував школи для юних русинів.Його син Василь-Костянтин Острозький заснував Острозьку академію.Чому ми про це практично нічого не знаємо?Бо більше ніж 300 років наш народ був під владою московитів.І до цього часу ми своє минуле повноцінно так і не відновили.
Одоакр / Одоацер / Отко (435-493) - король рутенів, імператор Риму.У 476 р. усунув останнього західноримського імператора Ромула Августа і проголосив себе королем. Тривалий час володів Римом. Підступно вбитий готами разом із дружиною і сином. Походив із ругіїв, предків русинів (українців). У 1648 р. Богдан Хмельницький під час війни з Польщею звернувся до українського народу із закликом: «іти слідами свого славетного предка Одоакра, який 14 літ володів Римом». Після смерті гетьмана козацький писар Самійло Зорка у промові сказав: «Милий вождю! Древній руський Одоацере!»У 1661 році в австрійському Зальцбурзі з нагоди реставрації зальцбурзьких катакомб було надруковано книжку Brevis historia. Ця книга стверджувала, що Одонацер ( лат. Odoacer, Ottokar, Odovakar) мав королівський титул, а за національністю був Ruthenus, тобто русин або русич. Батько Одонацера Едекон, що належав до оточення Аттіли, скіф або гун за походженням (за Е. Хаттоном "Атілла"), ймовірно, загинув в битві на Болії у 469 році, воюючи з Теодиміром, батьком Теодоріха, що могло стати однією з причин ворожнечі двох майбутніх лідерів варварського світу. За переказами, жадаючи діяльності, Одонацер під впливом пророцтва однієї віщунки про його майбутню велич залишив ще юнаком береги Дунаю, де жив тоді його народ, і вирушив до Італії.Близько 470 року Одонацер поступив в Італії на військову службу і до 476 році був у числі імператорських охоронців.Коли Флавій Орест, головний начальник військ, складених переважно з германських найманців, у серпні 475 року вигнав імператора Юлія Непота і звів у імператори свого власного сина Ромула Августула, Одонацер отримав наказ придушити заколот. Германські найманці зажадали собі певних ділянок для поселення, а саме третю частину земель, що належали римлянам в Італії. Орест відмовив у цьому. Завдяки чому більшість найманців перейшло на сторону Одонацера (476 р). У серпні 476 року Одонацер був проголошений своїми військами королем. Він переміг при Павії Ореста і вбив його 23 серпня, змусивши відмовитися від влади Ромула Августула, призначивши йому утримання; війську своєму відвів землі для поселення. Східно- римський імператор Зенон звів Одонацера в патриції і визнав римським намісником. Також він зажадав формально визнати Юлія Непота імператором західної частини імперії, на що Одонацер погодився.За словами хорватського історика Мавро Орбіні (1550 — 1614): "Одоакр ... правив Італією протягом п'ятнадцяти років. Рим був так наляканий його могутністю, що все населення міста вийшло йому назустріч і вітало як царя римлян, надавши слов'янинові (русу-русину) більше пошани, ніж заслуговував який-небудь смертний".На фото - пам'ятник Одоакру. Якби тільки знати, де він стоїть...
🕌 Татарський хан з династії Гераїв — Симеон Бекбулатович — на троні МосковіїА Іван Грозний йому “челом бив”.РІК, КОЛИ МОСКОВІЯ ВТРАТИЛА ПРАВО НАЗИВАТИСЯ ІМПЕРІЄЮУ другій половині XVI століття Московія активно формувала нову політичну ідеологію: “Москва — третій Рим”, спадкоємиця Візантії, “царство всея Русі”, незалежна православна держава, що кинула виклик Кримському ханству, Литві, Польщі й Османській імперії.Однак у 1571–1574 роках ця концепція зіткнулась із реальністю — кривавою, нищівною і принизливою.🔥 ПОХІД ДЕВЛЕТА ҐЕРАЯ: ЗНИЩЕННЯ МОСКВИУ 1571 році Кримський хан Девлет Ґерай, за підтримки Османської імперії, здійснив блискавичний похід на Московію.Московські війська не змогли дати опір.Місто було захоплено і спалено.За свідченням сучасників, внаслідок нападу загинуло від 120 до 200 тисяч людей.«У Москві не залишилось жодного пня, до якого можна було б прив’язати коня» — писали очевидці.Москва опинилась на межі краху. Іван IV тікав із міста, а його опричники влаштовували масові репресії, шукаючи “винних”.⚖ ПОЛІТИЧНИЙ ТИСК ЗІ СХОДУ.Причиною напруження стало не лише суперництво з Кримом.📌 Основне джерело конфлікту — титул “царя”, який Іван IV привласнив у 1547 році.У середньовічному дипломатичному лексиконі “цар” означав “кесар”, тобто імператор”, рівний за статусом візантійському чи римському володарю.Це автоматично означало претензію на спадщину Візантії — того самого “царства греків”, яке Москва намагалася привласнити після падіння Константинополя у 1453 році.Але:• Цю спадщину вже заявили за собою османи, захопивши Константинополь.• Османський султан був і халіфом — верховним правителем ісламського світу.• Крим, як васал Стамбула, вважав Московію підлеглою територією, яка порушила субординацію, узурпувавши титул “царя” без згоди султана.👑 РІК ЗМІН: 1574Щоби уникнути нової широкомасштабної війни з Кримом і Османами, Іван IV зробив політичний жест капітуляції.🔻 У 1574 році в Кремлі відбувається подія, яку російська історія воліє не згадувати. На трон сідає новий цар. Це — Симеон Бекбулатович, татарин за походженням, мусульманин, син султана Ногайської Орди, нащадок хана Великої Орди Ахмата, прямий нащадок Чингісхана.📜 У цей час Іван Грозний підписує листи так:“Государю великому князю Семиону Бекбулатовичю всеа Русии Иванец Васильев с детишками челом бьют…”Цар — перетворюється на слугу.🤝 ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ ЖЕСТРазом із передачею титулу, Москва направила посольство в Бахчисарай — столицю Кримського ханства.Метою було:• запевнити Ґераїв, що московити більше не претендують на візантійську спадщину;• пояснити зречення царя як добровільний крок;• подарувати цінні дари і просити про збереження миру.Таким чином, Московія офіційно визнала залежність від Криму й Османської імперії — принаймні в ритуально-дипломатичному вимірі.⛓ КОРОТКЕ ЦАРЮВАННЯ — ДОВГА ПАМ’ЯТЬСимеон Бекбулатович правив менше року. Це була формальна політична конструкція, спрямована на демонстрацію покори.Щойно ситуація на міжнародній арені змінилася, Іван IV повернув собі титул.Симеона усунули:• спочатку дали титул “князя Тверського”,• згодом постригли в монахи,• у 1585 році заслали на Соловки, де він і помер.Попри короткий термін, цей епізод має фундаментальне значення для розуміння природи Московської держави:1. Москва не мала власної легітимності царського титулу — вона вимушено погоджувала його з тими, кого сама вважала “варварами”.2. У критичний момент вона не оборонила ані імперські претензії, ані столицю, а пішла шляхом політичного приниження.📚 З книги «Чий Крим. Війни в степах України»✍ Автор: Анатолій Герасимчук🛑 Історія пам’ятає. Навіть коли імперії намагаються забути.
Після Петра І, який перетворив Московію на Російську державу, еліта Московії почала замислюватися над необхідністю створення цілісної історії власної держави. За цю справу ретельно взялася імператриця Катерина II (1762–1796), яка не допускала думки про те, що в царському роду вона може бути серед рядової татаро-монгольської знаті. Катерина II, по-європейськи освічена людина, ознайомившись з архівними першоджерелами, звернула увагу, що вся історія держави тримається на словесній билинній міфології і не має доказової бази.Тож, Катерина II своїм указом від 4 грудня 1783 р. створює «Комісію для складання записок про древню історію переважно Росії» під керівництвом і доглядом графа А. П. Шувалова, в складі 10 видатних істориків. Основна задача, що була поставлена перед комісією, полягала в тому, щоби за рахунок переробок літописів, написання нових літописних зводів та інших фальсифікацій обґрунтувати «законність» привласнення Московією історичної спадщини Київської Русі і створення історичної міфології держави Російської. Комісія працювала 10 років. У 1792 р. «Катерининська історія» побачила світ. Робота комісії проводилась в наступних напрямах:– збір усіх письмових документів (літописів, архівів тощо). Ця робота вже частково була зроблена Петром І. Збирання матеріалів проводилось не тільки зі своєї країни, а також з інших країн – Польщі, Туреччини та ін.;– вивчення, фальсифікація, переписування або знищення історичних матеріалів. Так були переписані літописи: «Слово о полку Ігоревім», «Повість минулих літ», «Лаврентіївський літопис» та багато інших. Деякі літописи переписувалися по декілька разів, а оригінали знищувались або засекречувалися. Так, були засекречені «Скіфська історія» А. І. Лизлова, що була видана в 1776 і 1787 pp., «Історія Російська із найдавніших часів» В. М. Татіщева, видана 1747 р. В «Скіфській історії» А. І. Лизлова вказується, що жителі Московїі – це окремий відособлений самобутній народ, який нічого спільного не має з Руссю (Києвом), Литвою, поляками тощо;– написання нових «загальноруських зводів», які писалися у XVIII ст., а подавалися, що вони XI, XIII, XIV ст. Всі ці зводи проповідували «загальноруську ідею». Це в той час, коли на київській землі жили слов’янські племена (поляни, деревляни, сіверяни та ін.), які вже були християнами, в «Залещанській» землі жили фінські племена (мурома, меря, весь, мокша та ін.), які перебували у напівдикому стані, і ці племена не мали в історії нічого спільного аж до XVI ст.;– для обґрунтування єдності Київської Русі і фінських племен були написані тисячі різних зводів. Усі ці зводи і літописи, як вказується в романі-дослідженні В. Білінського є тільки у переписаному вигляді, жодного оригінала. Жодного! Все це вказує на неймовірну за масштабами безсоромності й нахабства, фальсифікацію при створенні історії Держави Російської.Не можна вічно жити в брехні!Настав час, щоби українські історики написали правдиву історію України, яка ґрунтувалась би не на фальсифікованих Катериною II літописах і заново написаних у XVIII столітті «загальноруських літописних зводах», а на історичних фактах, зафіксованих у документах, зокрема таких країн, як Польща, Туреччина, Греція, Іран та ін. Люди мають знати правду."Наведено уривки зі статті Ярослава Дашкевича "Як Московія привласнила історію Київської Русі":https://willzuzak.ca/cl/miscellaneous/dashkevych20140514EuromaidanPress.htmlВперше статтю надруковано в добірці праць Я. Дашкевича «Учи неложними устами сказати правду» (К.: Темпора, 2011. – 828 с.).Дашкевич - Росії: "Не можна вічно жити в брехні!" Як Московія привласнила історію Київської Русіhttps://lesinadumka.blogspot.com/2024/03/blog-post_29.html@Lesya Porutska-Sakovych
TGLIST.COM.UA
