Початок обнадійливо натякав, що оповідь мені сподобається. Я познайомився з хлопчиною Мортімером і Смерттю, який намагається вдавати людину. Останній, до речі класний перс. Він має доньку, їсть, рибалить. Є в бібліотеці Смерті біографії смертних. Також є дивний сад, є класний кінь і учень Морт.Смерть не вбиває, він допомогає.Потім ниє бармену:— НА ВЕЧІРКИ МЕНЕ, ЗНАЄТЕ, ТЕЖ НЕ ЗАПРОШУЮТЬ. УСІ НЕНАВИДЯТЬ МЕНЕ. УСІ. ЖОДНОГО ДРУГА НЕ МАЮ. Допився (радше догрався в людські справи) Смерть до того, шо... (Не буду надто вже спойлерити).Стиль можна порівняти з Тресс Сандерсона...Але але!Роман був схожий на сценарій з нудними діалогами. Персонажі постійно повторюють попереднє ствердження, або перепитують знову й знову попередні питання. Він випростав руки. В них з’явилася коса— з таким звуком, ніби тихо вдарив грім. (Ось битва (капець не епічна і хоба на, фінт вухами й всі святкують хепіенд).Це тааак нудно. Історія млява. Принцеса та шо не риба ні м'ясо , я вже мріяв коли вона нарешті остаточно гигне, а не те щоб ще її рятувати. Мені не хотілося читати і я насилу змушував себе це робити. Хоч задум з Диском цікавий, та Прачетт не мій автор. Нажаль. Я постійно повертався думками до своєї полиці: там стільки класних історій, а я катую себе цим ...🔹…Та знаю, знаю. Він власної дупи на собі відшукати не може.🔹Тоді йдеш і вчишся ремесла. — Якого саме? — Ну, приміром, теслярство непоганий фах, — бовкнув Лежек. — Чи грабіжництво. Має ж хтось і таке робити.🔹геть, широко всміхнувся до конячого заду.🔹І оскільки очевидно було, що королем бути — не в варенні купатися, Морт щоразу дивувався, нащо половина персонажів аж так прагне влізти на трон🔹ЯКЩО МЕНЕ ВОНИ БАЧИТИ НЕ ХОЧУТЬ, ТО ТЕБЕ Й ПОГОТІВ. ЦЕ АРИСТОКРАТИ, ХЛОПЧЕ. НЕ ПОМІЧАТИ ВОНИ ВМІЮТЬ НАЙКРАЩЕ🔹— Моя бабуся казала, що вмирати — все одно що засинати, — з надією припустив Морт. — ГАДКИ НЕ МАЮ. НІ ТОГО, НІ ІНШОГО НЕ РОБИВ.🔹— Благословенний той смертний, хто допоможе демонові в біді, — пояснив чоловік. — Чим ми можемо прислужитися тобі, о лютий подиху псячої пащі?🔹Жодного разу йому не стало сміливості спробувати Альбертову кашу, яка жила власним життям десь у глибині каструль і харчувалася ложками.🔹У Сховищі було тихо й темно, мов у підземній печері. Стелажі стояли так тісно, що між них заледве проходила одна людина, і були такі височенні, що свічкове світло не сягало верхніх полиць. Та наймоторошніше було те, що вони мовчали. Життя персонажів добігли кінця, й біографії їхні спали. Та Мортові здавалося, що сплять вони, мов коти, — одним оком. Вони чатували.🔹Смерть — найсамотніша істота у всесвіті. На святі Створення світу його місце було на кухні.🔹Покоївчині очі немов засклилися, і вона схилила голову набік, не впевнена, чи не почулося їй.🔹СМЕРТЬ ТОЙ, ХТО ВИКОНУЄ РОБОТУ СМЕРТІ.▫️рунук▫️витягнув величеньку шкіряну калитку, набиту розмаїтими мідяками▫️Вона повихляла до одних із дверей.▫️... вихилясом вийшла з кухні▫️стояв за аналоєм▫️ВОНА ДУЖЕ ПРИЄМНА ЛЮДИНА, КОЛИ ЗАПІЗНАТИСЯ БЛИЖЧЕ.▫️— Хай би мене чорти забрали. — ний чаклун. Ненавиджу — них чаклунів!▫️Кінь легко пішов учвал, відриваючись від бруківки.▫️Хропунець тим часом не займав себе роздумами про моральність і взявся жувати.▫️курдупель▫️намітка▫️А що значить «порськуваті»? — Та знаєш, як‑от Альберт яйця варить, «у мішечку». — Такі, що білок липкий, ріденький і шматків слизу повно?▫️туманне плесо▫️опецькуватий🔻кінець-кінцем (врешті решт!)#відгук #морт