Мої найскладніші вибори у житті потребували двох складових, які називаються розумно «позитивна та негативна свобода». Перша — негативна. «Свобода від», коли я визнавала, що я «всьо», тема, місто, люди більше не про мене. Коли «лошадь сдохла, слезь». Я памʼятаю, як у 2010-х пушили тему «казати так можливостям», але покоління, яке всьому говорить «так» (міленіали), не навчилися відмовлятися. І страх втрати можливостей навіть став синдромом ФОМО. Відмова стала чимось не престижним, а тепер тим, чому ми вчимося. Мої відмови збоку виглядали завжди дивно для оточення. У роботі я завершувала свої напрямки, коли вони були успішні, дуже грошові і користувалися запитами. Знаєте чому? Бо мені важливо як мені у цьому всьому, а не які метрики успіху є. Бо 10к доларів в місяць з тим, що тобі не цікаво вже робити = витрачені 10к доларів на те, аби виправдати собі всередині, що «це того вартує». Але це не так. Для людей збоку метрики руху = метрики зовнішні. У кожного свої. Але ваш стан — єдина реальна метрика. Тисяча відео у інсті психологів, коучів будуть говорити «10 причин його кинути», і ви можете повірити, і кинути, але якщо ваш стан говорить «лишитися і бути» — метрики з відосів стають сміттям. Як і навпаки, не переконаєш любити там, де всі «грін флеги» на місці. Свобода від — це був важливий мій урок, який відкрив наступний шлях. Свобода до — позитивна свобода. От це як на мене це біль сучасного суспільства. Бо всі «проти чогось», але ніфіга самі створити як вектор не можуть. Якщо глобально, то проблема в освіті, якщо персонально, то проблема велика і про чуття себе перш за все. На моїй нинішній свідомій кризі це працює так: я відмовилась від свого успішного, класного шляху у розвитку професійному, дала собі час на нічого, аби пізнавати свою «свободу до», і останні місяці тестувала гіпотези, зараз маю вже чіткіші вектори. ЖОДНА початкова теорія про майбутні шляхи мої не виправдала себе, це були ілюзії. Все що я знаю про себе зараз для майбутнього — тільки шлях помилок і тестувань. Я ще на шляху, бо він вічний, але бути в ньому не потребує бути в вічному аналізі і відльоті, а навпаки більше жити і діяти і тому кайфу більше. Ділюся з вами питаннями з нашого комʼюніті, де ми будемо розбирати відповіді. А ви можете з собою теж порефлексувати: Завдання 1:Від чого хочете зараз бути вільними?Що викликає відчуття «від***ться від мене». Де відчуваєте полегшення, коли відміняється зобовʼязання? Завдання 2:Якби обмежень не існувало ВЗАГАЛІ, то що б я робила? Де я відчуваю не протест, а тяжіння? Що я хочу побудувати, а не уникнути? Так ви побачите де більше фокусу треба.