Найнікчемніші геополітичні події, це коли агресор, який у десятки разів переважає у військовій силі, наплював на всі міжнародні домовленості, зухвало Zаходіт в іншу країну з метою її повної окупації та знищення українства… але вже 4 роки отримує по зубах, несе стотисячні втрати в піхоті, а його міста та села палають… . Нємощі. В якомусь сенсі це нагадує Італію, яка свого часу Zайшла в Ефіопію та відгрібла там по повній. Росіяни втрачають щомісяця до 50 000 окупантів вбитими/пораненими/зниклими безвісти. Але росіяни ніколи не визнають поразки у цій війні та свою помилку, розпочавши її, будуть давити до кінця, до останнього путінського піхотинця. Бо поразка у цій війні, це зміна режиму путіна, внутрішні розбороняки, які з великою ймовірністю перейдуть у формат громадянської війни та «параду суверенітетів» на території колишньої РФ. Нажаль, наші втрати теж великі, рідко побачиш кладовище, без могил полеглих наших воїнів. Ми несемо втрати економічні, соціальні, але не ми обрали цю війну. Ми б з задоволенням продовжили б розвивати свою країну, торгувати з усім світом, сратись через політику всередині… але росіяни вирішили зробити войнушку та двіжуху, ставка в якій, максимально висока, вище немає куди.
13 ПРАВИЛ ВЕДЕННЯ ПЕРЕСТРІЛКИ, ЯКІ МАЄ ЗНАТИ КОЖЕН1. У зброї є тіки два вороги: іржа та політики.2. Завжди краще, щоб тебе судили дванадцятеро - ніж несли шестеро.3. Міліція носить з собою зброю щоб захистити себе, а не Вас.4. Ніколи не дезволяйте чомусь або комусь, що загрожує Вам, наблизитись на відстань витянутої руки.5. Ніколи не кажіть: “У мене є пістолет” - якщо Вам потрібно буде використовувати смертоносну силу - першим звуком, який вони повинні почути, має бути клацання запобіжника та затворної рами6. Середній час реагування служби 112 - 30 хвилин, а Magnum .357 - 425 м/с.7. Найважливіше правило перестрілки - завжди перемагай! - навіть ціною обману та хитрощів.8. Поливайте Вашого ворога зливою куль... Вас можуть вбити з вашого ж пістолету, але їм доведеться забити їм Вас до смерті, оскільки він буде порожній.9. Якщо Ви знаходитесь в перестрілці: а) якщо Ви не стріляєте, значить Ви повинні перезаряджатися; б) якщо Ви не перезаряджаєтеся, значить Ви повинні переміщуватися; в) якщо Ви не стріляєте, не переміщуєтеся і не перезаряджаєтеся, значить Ви ймовірно мертві.10. Якщо Ви знаходитесь в екстремальній ситуації, то робіть щось!!! Ви можете помилятися - але робіть щось!!!11. Якщо Ви носите зброю, люди називають Вас параноїком. Дурниця!!! Якщо у Вас є пістолет - то чого Вам хвилюватися?12. Ви можете сказати: “Стій!” або “Ані руш!” або будь-які інші слова, але запам’ятайте - широке дуло післолета приставлене до чужого писка - є універсальною мовою.13. Ви не можете врятувати планету, АЛЕ ВИ МОЖЕТЕ БУТИ В ЗМОЗІ ЗАХИСТИТИ СЕБЕ ТА СВОЮ СІМ’Ю. “МИР Є ТАКИМ КОРОТКИМ МОМЕНТОМ В ІСТОРІЇ, КОЛИ ВСІ ПЕРЕЗАРЯДЖАЮТЬСЯ” - © Томас Джефферсон
Терористичний акт у Києві сьогодні - це чергове нагадування про те, що заборони працюють переважно для законослухняних. Людина, яка має намір стріляти, не діє в межах правил. Вона знаходить зброю там, де може, і використовує її тоді, коли вирішує.Навіть у випадках, коли зброя формально є легальною, це не означає, що система працює ефективно. В Україні досі відсутній повноцінний закон про цивільну вогнепальну зброю, через що дозвільна система залишається такою, що не забезпечує належного контролю.У цей момент усе зводиться до простого питання: що має той, хто опинився поруч? Як правило — нічого. Ні інструменту захисту, ні можливості вплинути на ситуацію. Лише очікування, що хтось встигне приїхати.У реальності в таких ситуаціях вирішують секунди. Різниця між жертвою і тим, хто здатен зупинити загрозу, часто полягає саме в наявності або відсутності можливості діяти одразу. Це неприємна, але базова логіка насильства.При цьому український контекст складніший, ніж проста дискусія про кримінал чи побутову самооборону. Після початку повномасштабного вторгнення стало очевидно, що країна перебуває у стані довготривалої загрози. Йдеться не про абстрактні ризики, а про системну небезпеку з боку терористичної держави «росія», яка не визнає ні правил ведення війни, ні взагалі права на існування незалежної України та української нації. Це держава, яка цілеспрямовано веде війну проти цивільного населення, ігнорує будь-які норми і будує свою політику на насильстві.У таких умовах питання зброї неминуче виходить за межі «можна чи не можна» і переходить у площину ролі громадянина в системі безпеки незалежної держави.Фактично держава вже продемонструвала, що в критичний момент вона готова покладатися на озброєних громадян. Це відбулося на початку вторгнення - автомати Калашникова з можливістю ведення автоматичного вогню роздавалися громадянам за спрощеною процедурою. Але далі ця логіка не була продовжена. Навіть у питанні зниження віку для придбання нарізної зброї прогрес відсутній, а питання короткоствольної зброї, особливо в контексті самозахисту, фактично не просувається. Громадянин знову розглядається радше як об’єкт захисту, а не як його учасник. Тут і виникає розрив.Додатково цей розрив підсилюється нерівністю доступу. Рішення про обмеження для громадян ухвалюють передусім народні депутати Верховної Ради України. І при цьому значна частина з них має нагородну зброю, у тому числі автоматичну. У такій конфігурації аргументи про «небезпеку для суспільства» виглядають як подвійний стандарт: для себе - можна, для інших - ні. Це вже не про безпеку як таку, а про ієрархію доступу і рівень довіри до громадянина.Звичайно, твердження, що легалізація короткоствольної зброї повністю запобігла б подібним випадкам, є спрощенням. Жоден інструмент не дає абсолютної гарантії. Але він змінює баланс можливостей у конкретний момент - між тим, хто нападає, і тим, хто змушений захищатися.У підсумку це питання не тільки про зброю. Воно про просту річ: чи довіряє держава громадянину і дає йому можливість діяти, чи залишає його в ролі того, хто може лише чекати на допомогу.
У Чехії якісь мігранти та лгбт-активісти підпалили підприємство, пов'язане з виробництвом безпілотників для України.Повідомляється, що пожежа пошкодила виробничі приміщення та готову продукцію на об’єкті, розташованому за 120 км на схід від Праги. Попри завдані збитки, у компанії LPP заявили, що інцидент не завадив запланованому доставленню 40 ударних безпілотників до України.Відповідальність за пожежу взяла на себе група, яка розіслала медіа листи з протестом проти зброї для Ізраїлю. Однак у понеділок у компанії LPP заявили, що вони не працюють з Ізраїлем і не випускають для нього обладнання.
Дегенератів вже знайшли і затримали, серед фігурантів — єгипетський мігрант Юсеф Мотус, вже громадянин Чехії, який сповідує іслам і водночас є ЛГБТ-активістом, а також феміністки та інші ЛГБТ-активісти. Інші ліві зібралися перед судом у Пардубіце на підтримку затриманих. Україні точно не вистачає мільйона таких 70IQ спеціалістів, як про те говорять певні українофоби-експерти, та нових парадів і якихось "прав" для таких активістів, як вони того вимагають.☠️ @vallholl
Сьогодні Президент України Володимир Зеленський присвоїв військове звання бригадного генерала командиру 1-го корпусу НГУ «Азов» Денису «Редісу» Прокопенку.Денис Прокопенко став до лав «Азову» влітку 2014 року. Він пройшов шлях до бригадного генерала від солдата. Брав участь у боях за Мар'їнку, Іловайськ, а в боях за Широкине вже командував ротою. У віці 26 років він став командиром ОЗСП «Азов» — наймолодшим командиром в історії Національної гвардії та Збройних сил України. Далі були бої на Світлодарській дузі, оборона Маріуполя і полон. Повернувшись з полону, «Редіс» одразу розпочав виконувати свої обов'язки командира 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» і згодом став командиром 1-го корпусу НГУ «Азов».Вплив Дениса Прокопенка на розвиток «Азову» та його бойовий шлях неможливо переоцінити. На нього рівняються, а його відданістю справі захисту України захоплюються. Він є прикладом командира з нової генерації українських офіцерів.Особовий склад 1-го корпусу НГУ «Азов» вітає Дениса «Редіса» Прокопенка з новим військовим званням. Честь служити під твоїм керівництвом, командире!
Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився!Застеляйте столи та все килимами, радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився!Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився!Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився!А той перший празник – Рождество Христове, радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився!А той другий празник – Святого Василя, радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився!А той третій празник – Святе Водохреща, радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився!Хай святкує з нами вся наша родина, радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився!Вся наша родина, славна Україна, радуйся!Ой радуйся, земле, Син Божий народився! Нова радість сталаУлюблена колядка дітей та дорослих, мелодію якої дуже легко запам'ятати. Нова радість стала, яка не бувала,Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.Де Христос родився, з Діви воплотився,Як чоловік пеленами убого вповився.Пастушки з ягнятком перед тим дитяткомНа колінця припадають,Царя-Бога вихваляють.– Ой ти, Царю, Царю, небесний Владарю,Даруй літа щасливії цього дому господарю.Даруй господарю, даруй господині,Даруй літа щасливії нашій славній Україні
"Це місто сформувало класичну різдвяну колядку. Тепер Росія знищила його"Сьогодні впливове видання Politico опублікувало різдвяну статтю про Покровськ і пісню «Щедрик». Ми коротко переказуємо її зміст.Стаття розповідає про місто Покровськ, яке нині зруйноване російськими військами, та його зв'язок із відомою різдвяною колядкою "Carol of the Bells" (оригінал — "Щедрик"). Композитор Микола Леонтович розвивався як митець саме в Покровську на початку XX століття, черпаючи натхнення з українських народних традицій. Пісня слугувала політичним посланням про незалежність України під час спроби створення Української Народної Республіки в 1919 році. 🇺🇦Колядка була популяризована хором у Європі 🇪🇺та США 🇺🇸, де набула статусу класичної різдвяної мелодії. Леонтовича вбили радянські агенти в 1921-му, що стало символом репресій проти української культури. Стаття проводить паралелі з сучасним російським вторгненням, де москва намагається знищити українську ідентичність, подібно до радянських часів.Україна продовжує боротися за Покровськ, частково відновивши контроль над містом. Історія "Щедрика" нагадує про стійкість української культури, яка виживає попри агресію, і слугує нагадуванням про важливість збереження національної спадщини в умовах війни.Культурне значення Покровська для України насамперед пов'язане з постаттю Леонтовича, який саме тут викладав у музичній школі, керував хором залізничників та відстоював права робітників, співаючи революційні пісні. Місто вважається батьківщиною "Щедрика", що символізує глибоку духовність і стійкість української ідентичності проти колоніальних загроз. Ця колядка, як культурне послання, просувала українську незалежність у світі, а вбивство композитора започаткувало хвилю терору проти української культури, що резонує з сучасними подіями. Таким чином, Покровськ уособлює боротьбу за збереження національної спадщини, роблячи його ключовим елементом української історичної пам'яті.@paliturka / Підтримати
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ОСИПА МАЩАКА АВТОРА "МОЛИТВИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІСТА".Автор легендарних слів, народився в символічний час, коли день починає збільшуватись,темрява і сонце розпочинає свій шлях до перемоги.Деякі моменти "Молитви українського націоналіста" здаються дещо мрачними але треба розуміти в яких умовах вони писалися.Під час "Львівського процесу" 1936 року,який був спланований польськими окупантами як розправа над українськими патріотами,він очікував смертного вироку,його катували та морили голодом. Значну частину "Молитви" він був вимушений записувати власною кров'ю. Він був впевнен, що це кінець і питання в тому, закатують зараз чи повісять після вироку. Але...Спочатку замість смертної кари він отримав 15 років. Потім Польща впала і він опинився на волі...Коли він писав власною кров'ю слова, які мусили стати останнім його словом, попереду було 40 років життя, продовження освіти та кар'єра, шлюб і народження двох дітей, старість в спокої та пошані. "Бог не без милості, козак не без долі".
‼️ Українська бюрократія пробила чергове дно.20-річний солдат. На війну пішов у 18. У районі Ізюмського на Харківщині втратив усі кінцівки. Високі ампутації. Ідейний, тримається. Медичний куратор нашої служби привезла його у ПриватБанк відновити картку — на неї мають надійти державні виплати. Телефон із картками був втрачений у бою.Менеджер у відділенні на проспекті Берестейському, 27-А дістає готову картку і каже:візьміть її в руки і потримайте біля обличчя для фото.У людини немає рук.Немає рук — немає картки.Тримати картку іншій людині «не можна».Єдина «альтернатива» від банку — оформити довіреність і видати картку на ім’я медичного куратора.Вдумайтеся.Людина, яка втратила на війні руки й ноги, не може отримати свої гроші, бо не має рук.Соромно було комусь? Шукали рішення? Проявили людяність?Ні. Процедури важливіші за людину, яка за них воювала.Поранений вирішив чекати на протез руки. Місяці. Можливо рік.Без грошей, які держава йому винна.Ми це так не залишимо.Держава, банки й бюрократія мають повернутися обличчям до війська. Бо інакше — це зрада, а не просто ідіотизм.‼️ Прошу про репост.Тільки публічний резонанс змусить цю систему ворухнутися.
Українська нація сьогодні могла б бути значно чисельнішою й заможнішою. Та втрата державності після перших визвольних змагань привела наш народ під владу одного з найжорстокіших тоталітарних режимів ХХ століття.Україна була цінним ресурсом для комуністичного режиму, але водночас саме вільні українці становили для нього загрозу. Тому репресії, спрямовані на придушення волі та знищення ідентичності, супроводжувалися найстрашнішою зброєю — штучними голодами. Перший з них режим організував уже в 1921–1922 роках, намагаючись упокорити народ, який щойно підкорили — за мовчазної згоди міжнародної спільноти. Далі — руйнування традиційного сільського господарства через так звану «колективізацію» і наймасштабніший Голодомор ХХ століття 1932–1933 років, що забрав, за різними оцінками, від 3,9 до 7 мільйонів життів. Останнім ударом став штучний голод 1946–1947 років. Унаслідок цієї послідовної геноцидної політики Україна втратила мільйони життів. Але нація не скорилася: вистояла, продовжила боротьбу й зрештою відновила свою державність.Сьогодні спадкоємці комуністичного режиму знову застосовують проти нас методи столітньої давнини: руйнування енергетики, мінування полів та отруєння водойм, прицільні удари по елеваторах і вбивства фермерів. Єдине «визволення», яке можуть запропонувати нам росіяни – це «визволення» України від українців. Але сьогодні ми перебуваємо в кращих умовах, ніж наші прадіди в 1932-му. Маємо власну державу та міжнародну підтримку, а найголовніше – маємо єдність і готовність захистити себе, помститиcя за своє минуле та забезпечити майбутнє.
TGLIST.COM.UA
