Записки пасквілянта | Читацька громадськість цікавиться: а як у НАБУ, ДБР та СБУ проводять д...

Читацька громадськість цікавиться: а як у НАБУ, ДБР та СБУ проводять допит свідків, особу яких треба приховати від волелюбного українського народу чи сторони захисту? Зрозуміло, що в протоколі допиту зазначаються вигадані анкетні дані, але ж свідок має розписатись у багатьох місцях протоколу, а також власноручно підписати кожну сторінку. Читачі запитують: свідок ставить свій справжній підпис чи якусь закорлюку, по якій неможливо встановити, кого, насправді, допитували? Більш того: якщо свідок, який став на шлях конфіденційного співробітництва з правоохоронним органом, рисує під протоколом допиту невідомо що замість свого справжнього підпису, то як потім довести, що цю людину взагалі допитували і це показання саме цього свідка? Не кажучи вже про те, яка виникне проблема, якщо «залегендований» свідок дасть завідомо неправдиві показання й у наступному постане питання про притягнення його до кримінальної відповідальності за ст.384 КК України.Для прикладу наводжу протокол допиту такого свідка – судді Господарського суду міста Києва Куща Мирослава Михайловича – від 13.06.2025 у кримінальному провадженні №62023000000000707. Не гортайте судові довідники – такого носія правосуддя в Україні немає. Тому місцем проживання судді Куща зазначена будівля Державного бюро розслідувань по вулиці Борисоглібській у Києві.Насправді під вигаданими анкетними даними в протоколі допиту прихований голова Господарського суду міста Києва Вадим Петрович Босий, який регулярно повідомляє «куди слідує» про своїх колег.Справа, у якій був допитаний Вадим Петрович, унікальна – у січні 2025 року про підозру в державній зраді було повідомлено судді Господарського суду міста Києва Анатолію Івченку, який у 2012 році задовольнив позов Міністерства оборони Російської Федерації й стягнув з України заборгованість, що виникла в 90-х роках минулого століття за спожитий газ. Як нескладно здогадатись, борг утворився через діяльність очолюваної Юлією Тимошенко корпорації «Єдині енергетичні системи України», а оплату гарантував прем’єр-міністр України Павло Лазаренко.І ось за перебігом 13 років після винесення рішення про відшкодування за рахунок державного бюджету України боргів за спожитий газ, судді Івченку було повідомлено про підозру в державній зраді, яка полягала в тому, що він наперед знав, що буде війна й намагався допомогти іноземній державі в проведенні підривної діяльності проти України. Втім, мова не про рішення Господарського суду міста Києва, винесене суддею Івченком у 2012 році, не про строки досудового розслідування й не про те, що рішення Івченка було залишено в силі суддями апеляційної та касаційної інстанцій, до яких ніхто претензій не висуває. Мова навіть не про те, що суддя Івченко не міг за два роки до початки війни знати, що Росія нападе на Україну. Йдеться про те, що в ДБР допитали майже всіх суддів Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду, що працювали в 2012 році, усі надавали показання під своїми прізвищами й лише Босий – як «залегендована» особа. Бо голова Господарського суду міста Києва не хоче, щоби в очолюваному ним суді знали, що він давно завербований СБУ і «стукає» на своїх колег, які обрали його головою суду. Як нескладно побачити, протокол свого допиту Босий підписав словом з трьох букв – відповідно до прізвища, яким його наділив заступник керівника відділу Управління ДБР з розслідування злочинів, вчинених у зв’язку з масовими протестами у 2013-2014 роках, Олександр Васильович Юрчук. Звісно, виникає запитання: який сенс було підписувати протокол, якщо жодна почеркознавча експертиза не підтвердить, що закорлюку ставив голова Господарського суду міста Києва? І як бути в разі, якщо в наступному з’ясується, що «залегендований» свідок Босий дав завідомо неправдиві показання?