сьогодні - День Збройних Сил України.день вдячності і шани не лише для нас, хто вижив, хто щє тримається, хто продовжує стояти. сьогодні - день, коли я болюче згадую усих своїх, хто колись прийняв смертельну кулю замість мене й пошепки дякую усім їм. день, коли я розповідаю дитині про усих наших, чиї імена тепер на прапорцях на Хрещатику.наші діти ростуть у непростому світі, вони вже з малечку знають головне:їхнє життя, їхній сміх, їхня безпека - подаровані ЗСУ.в цьому є глибока правда нашого часу: покоління, яке ще не вміє читати, уже вміє розуміти, що свобода має ціну.дитячі ручки мого племінника, які стискають прапор, - мовчазна подяка тим, хто тримає зброю замість них.дитячі очі, що дивляться на світ без страху - найчесніший доказ того, що всі імена наших тут - не були марними.я не можу повернути тих, хто пішов, але поки я живий - моя найважливіша місія - жити так, щоб їхні імена ніколи не були забуті.імена гідні.імена вільні.жити так, щоб наші діти знали: добро завжди сильніше за страх.хочу побажати вам брати та сестри не лише міцного здоров’я й фарту, а й тепла. того самого - людського тепла, яке проходить крізь кілометри, крізь холодну землю, крізь нічні занадто гучні ночі, які зазвичай вже на 4 рік не дуже добре чуєш із-за великої кількості акбт. і найголовніше - стоїмо, тримаємося, щоб імена на прапорцях по усій Україні більше не множились, щоб наші діти знали захисників не лише, як героїв на щиті, а як тих, хто повернувся додому, підкинув їх високо в повітря й сказав:“ все буде добре. ”Слава та честь усім, хто досі стоїть.Слава та вічна шана тим, хто не повернувся.Слава Україні!