Віцик

це тільки початок, далі більше 🫣🤯…Добрий день. Бачили новину?! Якась сумна новина в Баштанській ОТГ... Шкода старосту села Плющівки.Віктор Прокопчук передав 'плам'яний" привіт меру Баштанки недоразвитому ОлександИру Береговому, як від справжнього старости села і ветерана війни.Береговий знущався з військового за допомогою місцевої шавки. Травила його травила, ображала, принижувала за що отримувала від Берегового і зарплату, і підтримку, і різні матеріальні блага.Ванжулиха калашматила все село і не тільки село. Довелось старості наводити порядок тим шляхом, який обрав для себе із можливих. Дотринділася до логічного свого завершення на цьому світі. Військовий вистрелив у голову з мисливської рушниці Свєткі Ванжулихі, щоб більше ні на кого не тринділа своїм гнилим язиком.Так, це злочин. Довела військового до відчаю. Очевидно, що скоїв це у стані сильного душевного хвилювання. Такий вчинок повинен вивернути назовню всі зловживання і халатність інших посадовців, які приховувались до цієї події. Будемо розбиратися детально. Відразу скажу, що я на стороні Віктора Прокопчука. Не можна до патріотів ставитись зневажливо, зверхньо і образливо...

от скажіть мені, нахуя так робити !? смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область. Магазин “ЛЕЙЛА”. ви відкрито пхаєте алкоголь людям у формі, тим, у кого всередині не просто “ важкий день ”, а війна в голові, біль, втрати і могили побратимів.продавці, вам не просто сором і ганьба - вам сором перед тими, хто вже не повернеться. алкоголь нам із ваших рук - не “ зняти стрес ”. алкоголь в руки формі - мінус пильність, мінус контроль, мінус життя.це смерть оточуючих побратимів, це трагедії, які не повернуть життя. зробив зауваження - у відповідь почув, який я “ чесний і справедливий ”. та ні шановні бізнесмєни блять.я просто кажу і бачу очевидне: ви лікуєте поранені душі алкашкою, а потім дивуємось, чому стаються біди.тепер питання до правоохоронних органів: 1. чому ви на це закриваєте очі !? 2. скільки вам за це башляють !? 3. життя військових для вас дешевше, ніж пляшка !?ГАНЬБА ПРАВООХОРОНИМ ОРГАНАМ смт. Петропавлівка Дніпропетровської області.поки одні гниють у окопах, інші заробляють на нашому болю. це не бізнес, це моральне дно.ПЕРЕСТАНЬТЕ споювати тих, хто вас захищає. кров за наслідки - буде і на ваших руках теж.ви гірше підарасів так і знайте.

‼️ Українська бюрократія пробила чергове дно.20-річний солдат. На війну пішов у 18. У районі Ізюмського на Харківщині втратив усі кінцівки. Високі ампутації. Ідейний, тримається. Медичний куратор нашої служби привезла його у ПриватБанк відновити картку — на неї мають надійти державні виплати. Телефон із картками був втрачений у бою.Менеджер у відділенні на проспекті Берестейському, 27-А дістає готову картку і каже:візьміть її в руки і потримайте біля обличчя для фото.У людини немає рук.Немає рук — немає картки.Тримати картку іншій людині «не можна».Єдина «альтернатива» від банку — оформити довіреність і видати картку на ім’я медичного куратора.Вдумайтеся.Людина, яка втратила на війні руки й ноги, не може отримати свої гроші, бо не має рук.Соромно було комусь? Шукали рішення? Проявили людяність?Ні. Процедури важливіші за людину, яка за них воювала.Поранений вирішив чекати на протез руки. Місяці. Можливо рік.Без грошей, які держава йому винна.Ми це так не залишимо.Держава, банки й бюрократія мають повернутися обличчям до війська. Бо інакше — це зрада, а не просто ідіотизм.‼️ Прошу про репост.Тільки публічний резонанс змусить цю систему ворухнутися.

з Днем Народження тебе Мамо 😭💔.. ти так боялась не дожити до 40 і в 41 тебе від нас забрали, памʼятаю, як ти Мамо при житті мені казала - « Мама вона завжди права, я от свою дуже рано втратила.вашу бабушку поховала - їй було лише 40 і тільки тоді я зрозуміла, що таке цінувати батьків. » цінуйте батьків, поки вони живі. памʼятайте, що Мама і Папа завжди праві і саме нам - дітям треба просити у них пробачення, навіть якщо десь вони не праві. на похованні, як зараз памʼятаю, як просив у них пробачення за всі свої гріхи і ставлення не ок до їх, а мене ніхто вже не чув. їх ховали, а я просив криком аби їх знову дістали з ями і відкрили труну. діставали, я трусив їх холодні тіла і просив пробачення - відповіді я чекаю досі. і так раз за разом їх діставали відкривали труну, поки мене просто не забрали з кладовища. з днем народження тебе Мамо 😭. сьогодні тобі було би 50, пробач Мам за все, за не ідеального іноді сина, за те, що не зберіг тебе 🙏.пробач. пробач.пробач.Мам дякую, що бережеш мене на війні! дякую.дякую.дякую.Мамо, дякую за те що приходиш мені у снах з настановами і порадами. і тоді в 17 коли Віка потрапила в лікарню з неврозом лицевого нерва ти сказала: не кидай її, а допомагай.і тоді в 17 в мій день народження об 2:00 ночі ти найперша, хто мене привітав.і тоді в 18 десь в 199 НЦ в неділю об 6:55 - Вітюня вставай, подивись на табло на плацу, за 5 хв у вас буде підйом.і тоді в 18 десь в 199 НЦ в день присяги - я на трибуні зачитую клятву, а ти з сумкою їжі і теплим одягом на інвалідному візку приїхала. і зараз час від часу - що ти десь в Італії на роботі і у тебе все добре. Мам, я досі памʼятаю твій номер на 217, що закінчується.Мам я тебе не підведу!обіцяю.обіцяю.обіцяю.вічна тобі памʼять, вічні слова пробачення, вічні слова подяки та вічна шана тобі Мамо.болить. люблю. скучаю. памʼятаю. 14.12.75/14.11.17🕯️..

сьогодні - День Збройних Сил України.день вдячності і шани не лише для нас, хто вижив, хто щє тримається, хто продовжує стояти. сьогодні - день, коли я болюче згадую усих своїх, хто колись прийняв смертельну кулю замість мене й пошепки дякую усім їм. день, коли я розповідаю дитині про усих наших, чиї імена тепер на прапорцях на Хрещатику.наші діти ростуть у непростому світі, вони вже з малечку знають головне:їхнє життя, їхній сміх, їхня безпека - подаровані ЗСУ.в цьому є глибока правда нашого часу: покоління, яке ще не вміє читати, уже вміє розуміти, що свобода має ціну.дитячі ручки мого племінника, які стискають прапор, - мовчазна подяка тим, хто тримає зброю замість них.дитячі очі, що дивляться на світ без страху - найчесніший доказ того, що всі імена наших тут - не були марними.я не можу повернути тих, хто пішов, але поки я живий - моя найважливіша місія - жити так, щоб їхні імена ніколи не були забуті.імена гідні.імена вільні.жити так, щоб наші діти знали: добро завжди сильніше за страх.хочу побажати вам брати та сестри не лише міцного здоров’я й фарту, а й тепла. того самого - людського тепла, яке проходить крізь кілометри, крізь холодну землю, крізь нічні занадто гучні ночі, які зазвичай вже на 4 рік не дуже добре чуєш із-за великої кількості акбт. і найголовніше - стоїмо, тримаємося, щоб імена на прапорцях по усій Україні більше не множились, щоб наші діти знали захисників не лише, як героїв на щиті, а як тих, хто повернувся додому, підкинув їх високо в повітря й сказав:“ все буде добре. ”Слава та честь усім, хто досі стоїть.Слава та вічна шана тим, хто не повернувся.Слава Україні!