Віталій Чепинога

Путін і Росія знецінили найгрізнішу і найстрашнішу зброю будь-якої війни і будь-якого конфлікту: погрозу! Вони від самого початку використали й застосували весь наявний арсенал брехні, підлості, мерзотності, підступності і паскудства. Все, що було в моральних коморах і на складах «загадочной русской души».Масштаби їхнього божевілля обмежені виключно кількістю крилатих і балістичних ракет, які у них є в наявності на даний момент.Тому все оце "Росія ударить у відповідь" - абсолютно до жопи. Росія "ударить у відповідь" у будь-якому випадку і за будь-яких обставини, не залежно від наших дій і намірів. Якщо ми взагалі нічого робить не будемо, вони все одно "ударять у відповідь".Немає такої підлості й зла, на яке б не пішла Росія. І ми це знаємо. Ми знаємо, що вони можуть ударити по роддому, будинку літніх людей, по зоопарку, по цирку, по фабриці музичних інструментів, по музею, по церкві. Чим страшніше й немислиміше - тим російськіше.Не скажу, що від усвідомлення цього знання робиться на душі легко й радісно. Але це - "бєзисходность" (є таке противне російське слово). І коли ти знаєш, про цю екзистенційну безисходность, то "нам своє робить" та й усе...Віталій Чепинога | Підписатися

День журналіста...Я став журналістом в 1991 році. Давно вже.Починав я не з CNN і не з BBC, а з газети "Світлий шлях", Чорнобаївського району, Черкаської області.Я їздив по району на 412-му "Москвичі" і робив інтересні гостросюжетні сюжети про удої пшениці і накоси корів... Сільське колгоспне репортерство - дуже тяжка стезя, бо треба дуже багато пить. І якщо ти приїжджаєш в колгосп на оперативне заданіє о сьомій ранку, то тебе на в'їзді вже чекає голова колгоспу з сулією. Але платили тоді напрочуд багато, я навіть не встигав все пропивать...Якось мені повідомили, що головний редактор Анатолій Іванович Чабаненко срочно шукає мене для виконання спеціальної срочної місії.Я думав, що він хоче мені поручить якесь корупціонне расслєдованіє століття.Я зайшов до Чабаненка, він каже: у вас там, в Ірклієві, на свинофермі є гарна яма з гноєм... Там живуть жирні червоні черв'яки. А я завтра на рибу йду, то аби ти мені накопав тих червей півбанки...А потім я став уже настоящим журналістом, в газеті "День" і в "ВВ". І були в мене вчителями: Володя Рубан, Сергій Тихий, Слава Перевозченко, Юра Сандул, Сашко Кривенко, Лариса Триленко (царство вам небесне, Ларисо і Сашко). Кращі з кращих! Титани! Профі на 1500%!Ми були гарними журналістами. Як молоді, голодні вовки. Нас навіть гроші не дуже цікавили. Лише журналістика!Вітаю Вас, шановні колеги! Ви - злі, дотепні, гуморні, сложні, депресивні, противні, талановиті, ледачі, геніальні, хитрі, коварні, п'яні, злобні, єхидні, веселі!Найкращі в світі!З святом!Віталій Чепинога | Підписатися

Додаток з приводу подарків і сувенірів...Поїхали з кумом в Амстердам. Ходили містом і дивилися на наслідки Рембрандта... Було холодно і похмільно...Зайшли погріться в магазин еротичних зваб та іграшок. Там продавалися пробки для жопи, пробки для жопи з лисячами хвостами, і самі жопи індивідуально.Жопа - доволі дорога штука, кстаті. Десь 80 євро. Але дуже технологічна й красіва, як космічний корабель. З подогрєвом, мєхом і натуральними тактильними ощущеніями.- Кум каже, давай купимо!- Нашо, питаю?Кум каже: подаримо на день народження (комусь там, вже не помню кому)...Скупились...Поклав я їй собі в чемодан. Ручна кладь...Оскільки жопа в чемодан не влазила (бо в чемодан ніколи нічого не влазить), то я витяг жопу з коробки, і поклав у обичний кульок. На кульку було написано: "Ласкаво просимо!" кирилицею...Летіли з пересадкою в Франкфурті...У Франкфурті на контролі мені кажуть: відкрийте валізу і відійдіть на два метри!Думаю: блядь, так я й знав...Німецький митник дістав жопу з чемодана, збридився, і запитав: "шо це таке?"Я кажу: це обична жопа, пане штандартанфюрер!Він запитав: чия?- Та нічия, кажу. Просто жопа! Жопа - як ідея! Всьо по Гегелю, нічого нового...Тут жопа включилася батарейками, завібрірувала і засвітилася яркими вогнями радуги... Заспівала якусь сумну народну пісню... Німецький митник перелякався і кинув жопу на підлогу... Жопа тоже злякалася і перестала співать...Слава богу, в мене був чек з магазіна....Віталій Чепинога | Підписатися

НадяНадя Кушнір Nadiia Kushnir малює малюнки й картини.З незрозумілих для мене причин Надю дуже часто й несправедливо хейтять у соцмережах, непонятно за шо.Хоча вона просто малює світлі, добрі й життєдайні картини про гуся, черв'яка, полуницю, сонце і море.Ну да, вона трохи мрачний чоловік... Лесь Подерв'янський, по жизні, теж не особливо веселий і кумедний. Остап Вишня тричі посивів, бо його тричі водили на розстріл.... А Григір Тютюнник вобще повісився. Така доля художників і талантів: твій внутрішній світ далеко не завжди відповідає тому, що ти продукуєш назовні... Василь Стефаник ходив вішаться кожен день.Якось Надя присвятила картину особисто мені. Там лисий гусь хвалився: "Зробив собі причоску, як у Чепиноги"...Одного разу, коли Надю особливо третірували, подзвонив, кажу: "Ходім десь вина вип'єм!"Вона каже: ходім...Потім питає: а який у тебе рост?Я кажу: метр, сімдесят шістьВона каже: мало!- В смислі?-Мене - метр, вісімдесят п'ять- Тю! Ну, то й що? - питаю...Вона каже: Та, я коли з якимсь чоловіком в ресторан приходжу, всі думають, що я його бодігард...Та на вас двометрових не напасешся. Я колись совітував колегам по фракції "Удар": ніколи не фотографіруйтесь з Кличком, бо ви йому всі по яйця. Воно дуже не красіво… "Ще й на бороді ямка"...:-)Віталій Чепинога | Підписатися

Зараз людям просто знаходити інформацію. Зайшов в гугль, прочитав чат GPT - все ясно...В мої часи інтелектуальної зрілості так воно не було.Мені треба було їхать 71-м до Поштової, а далі - дві станції метро до Хрещатика, а там - 20-м тролейбусом до Лаври, і аж там була Історична бібліотека.Ми знання видобували.А в "історичці" була велика черга. І окрема черга була на книжку. На тиждень...І через той довгий тиждень нарешті ти отримував свої "Житія святих" чи історію давнього Риму Тіта Лівія або й цілого Геродота з Страбоном (ні, не страпон, іменно - Страбон)...Віддавався науці...І саме в цей доленосний момент приходила Наташка в короткій спідниці, на двометрових ногах, і ставала перед тобою на ціпки, аби тіпа достать якусь книжку. І спідниця робилася ще коротша разів у десять...- От, сука ти, Наташка, - казав я Наташці. - Я ж хотів стати доктором історичних наук!Наташка грайливо била мене кульбабою по носу...- Давай краще цілуватися, - казала Наташка.- Давай, - казав я Наташці...Шо там той Геродот поніма...PS: Наташка лайкнула :))Віталій Чепинога | Підписатися

Україна, історія.Батько мій народився в тяжкі часи. Як і всі наші батьки, чи діди-прадіди. 1929-го року народження.На войну не попав, бо був ще малий. Зате попав на все інше. Микола Панасович Вирвикишка - найкращий і найближчий друг мого батька. Брати по крові, по-сусідству, одногодки.Пасли овець в байраці. В 1933-му якось повиживали, але був сильний голод і у воєнні роки.- Миколо, щоб ти робив, аби оце паляниця котилася згори? - риторично питав батько.- Гнався б до самого Дніпра, - казав Микола...Я потім читав книжку якогось італійського письменника. Він пише: кожен пастух колись бодай один раз їбав вівцю. - Якщо пастух каже вам, що він ніколи не їбав овець - він бреше. Не буває такого, щоб пастух вівцю не їбав.Я ніколи в батька про це не питав. І у Вирвикишки не питав...Я не питав про це в наших горян... Бо вони могли б мене зарубать барткою, або отруїть сирними кониками...Деякі речі мають бути замовчані навіки...Я в колгоспі колись стриг овець... Теж у байраці...З верхніх холмів за мною уважно наглядав Грінпіс... В бінокль..То вже були часи глобальної емпатії і мирного сосуществованія видів… Не застав…:-)Віталій Чепинога | Підписатися

Було мені років шість або сім. Батько співав у хорі. Батько був керівником хору і басом. І не просто басом, а керівником басів, бо село було здорове, і басів було штук шість.Батько співав в 9 октавах. Вище був тільки Гнатюк. Я вже так не можу. На день побєди похали ми в Київ виступать. Там був Щербицький, Фідель Кастро і телебачення.Композитор Анатолій Павлович Кочерга, керівник оркестру - Микола Панасович Вирвикишка, соліст - Михайло Логвинович Чепинога. А також Віталій Чепинога.Ми з батьком удвох мали співати "Спить натомлене місто, тихим лагідним сном"... То мало символізувати розквіт і успіхи середньої Наддніпрянщини.Я проїбав чоботи. Чи забув дома, чи в автобусі хтось украв, не знаю, але чобіт не було.- Що тепер робить? - риторично питав батько...- Хуй його зна, що тепер робить,- казав Кочерга... - Хай босий іде... - Міша, це ЦК Компартії України, гестапо, нас розстріляють нахуй!Микола Вирвикишка запропонував: хай бере мої тухлі, мені все одно в ямі сидіть...У Миколи Вирвикишки були черевики 49 розміру. В них я й вийшов... Черевики було десь наполовину мого росту... Як Чарлі Чаплін....В очі дивляться кани, серце в них переллю...Фідель Кастро послав мені воздушний поцелуй...Десь там, внизу, у оркестровій ямі, сидів босий Микола Панасович Вирвикишка...)))Віталій Чепинога | Підписатися

Завтра день Києва!Я в Київ попав в шостому класі, і я Київ сильно полюбив. Думаю: я, як виросту - буду жить в Києві! Костьми ляжу, ну житиму...Ми - сільські люди, - як павуки, кліщі. Проб'ємся, виживемо!В Києві жила моя троюрідна сестра, Свєта, на Дарниці. Я хотів на ній женицця із-за квартіри.В Київ я попав того, що там вчилася моя сестра Любка. Любка поступила в інститут і жила на проспекті Науки в общежитії.В Любки був хлопець: Віктор Хлус. Старожили помнять. Віктор Хлус був високий і красівий блондін. Грав у Динамо Київ.Віктор Хлус водив мене в ресторан "Метро" на Хрещатику. В тому ресторані було шампанське й морожино. То був рай...Потім Любка посварилася з Хлусом, бо вони не виграли кубок чемпіонів, і в Любки завівся Ібрагім.Ібрагім був дагестанець і в нього не було ніг. Йому їх відірвало в Афганістані. Коли Ібрагім лягав спать, то відщібав свої протези і кидав під кровать. Я міряв протези на себе, ну вони на мене не налазили...Потім Любка Ібрагіма вигнала. Не знаю чого. Хороший був чоловік...По ночам Любки не було вдома. Вона мені лишала пачку "Мальборо", два біляша і бутилку пива. Веди себе прилічно, - приказувала Любка... Мене це устраювало...Любка закінчила Іркліївську школу з золотою медаллю. Я так підозрюю, що Любка якийсь час була валютна прастітутка. Я бачив в неї долари...У Любки була подружка Люда Трофімцева. В неї була акуратна жопа, коротка спідниця і довгі рівні ноги на 2 метри... Я в неї закоханий досі. З армії я писав їй листи про любов. Вона не відповіла. Зараз їй, мабуть, років сємдесят...Любка потім поїхала в Москву, але зберегла адекватність і притомність. "Сестру народного депутата України заарештовано у Москві. Вона підпалила авто з буквою Z".Люблю тебе, Сестро! Ти така ж сама йобнута, як і я... Дід Андрій і дід Логвин пишаються нами з тамтихсвітів...Сидів у Києві на Городецького, курив Мальборо... Прийшов чоловік і почав гладить мене по коліну. - Как тібя зовут, мальчік?- Вітя, кажу..- Ах, Вітя! Прелєсно!А я тоді вобще на знав, що бувають підараси на світи!- Пашлі ко мнє на квартіру, казав підар! Я тут живу, рядом...Інтуїтивно я поняв, що щось воно нетойво... Ану, пішов нахуй, кажу, звідси! Я щас міліцію покличу!Віталій Чепинога | Підписатися

Сьогодні бачив першого жука на картоплі. Не став його вбивать. Хай їсть. Худе таке, змучене, самотнє, ще й холодно надворі.В 1987 році мою дивізію особливого призначення імені Дзержинського послали копать картоплю в Рязанську область. Бо хоч ти й особливого призначення, а жерти щось треба.Був кінець листопада, і було дуже холодно.Підполковник Зарецький вивів нас у чисте поле, построїв, і сказав: Смотрітє, соплякі! Пробив каблуком лід на калюжі, вмочив туди помазок, намилився і почав бриться.Це мало демонструвати честь і славу руського оружія, дурость і лихе зухвальство совєцького офіцера... "В одній руці у ведмедя молоток, а в другій - балалайка".Потім підполковник Зарецький напився з рязанськими тракторістами самогону, заснув в кукурудзі, і насрав собі в штани.Отак, будуй собі імідж роками по Клаузевіцу й Суворову, а як усрався в штани, то вже важко щось зробить з іміджем. Воно непод'йомне.З нашої дивізії набирали кремлівців, щоб стоять коли мумії Леніна і не моргать.Я то зразу відсіявся, бо мене 1.76. А там був критерій - 1.94. А Валєри Клімика з Хмельницького було рівно 1.94.Але його тож не взяли. Сказали: ніс кривий.Валєра каже: в мене й хуй кривий, але досі ніхто не жалувався...Валєру потім звали Кривонос, або Кривохуй...Їхали з Валєрою додому, на дємбель. На Київському вокзалі Москви побачили якийсь побочний сарай з дерева.Валєра каже: давай, підпалимо!- Нахуя? - питаю- Та, просто так, каже Валєра... - Перестройка ж!Підпалили, втекли, сміялися...За моїми даними, Валєра зараз в ЗСУ.Бодай один Кривоніс має бути в українському війську у всякі часи...))Віталій Чепинога | Підписатися

Мій край, моя Україна...Батько мій, Михайло Логвинович Чепинога був директором училища. Викладав суспільствознавство... В училищі вчили на трактористів. В училище йшли ті, хто нікуди більше не годився. Дурні, безграмотні й ледачі.Батько не розказував хлопцям про суспільствознавство. Батько розказував хлопцям про те, що ми - козаки!Ми - козаки? - дивувалися хлопціІркліїв - давнє козацьке село. Вільні. Не було кріпосного права. В метриках писано: Чепинога Агей Павлович, рік народження: 1843, козак, вільний. Жінка: Палажка, вільна.Іркліївський і Кропивнянський полки. Казав мені полковник СБУ в 2023-му: люблю іркліївців: страшні люди -безжальні, безстрашні, безбашенні, дикі!Богдан Хмельницький любив Іркліїв в тяжкі часи. Приїжджав особисто. Филон Джалалій, полковник. Просив особисто Богдан. Спецзназ, смертники. Сили спеціальних операцій. - Богдане, ти ж розумієш, що звідти не буде повернення?- Розумію, - казав Богдан...Сідали козаки на коней...- Бувай, Тетяно!- Повертайся!- Та вже, як буде...Йшли в один бік... Не поверталися...Дурні, безграмотні й ледачі хлопці, трактористи й козаки мого училища, ступили на шлях смерті, слави й звитяги в 2022-му. Козаки! Страшні й безбашенні...Відстояли, захистили! Самі не знали, що вони Такі!Розвіялися хлопці прапорами жовто-блакитними на гробках. І одуди сидять на флагштоках... Нарцисами, хризантамеми і гвоздиками село моє встелено... Кожною дорогою, кожною стежкою...Не еліта, просто воїни. Просто Хлопці!Мені треба збір на мій ДН. Для Іркліївського полку, який нас боронить. Там - мої пацани, мої діти! Наш пацани! Там - Міша, брат мого зятя. Міша на війні з першого дня.На фото: моя онука Соломія. Народжена під час Війни. Хрещена в Свято-Троїцькому, в Черкасах. Соломія народилася під звуки повітряної тривоги. Коли Соломію хрестили - на Черкаси впали десять ракет... Хрещена! Соломія - киянка, але вона ніколи не була в Києві...Вітрами й долями хрещена. Дід на війні, дядько на війні, другий дядько - на війні...Соломії чотири роки, але вона вже знає, як воно шо...Луг, степ, Вітер, Воля!Я - дружина твоя, я козачка твоя...https://send.monobank.ua/jar/45qWFryuSf?fbclid=IwY2xjawSFV75leHRuA2FlbQIxMABicmlkETFQSmh1MnM1NHZwb0RsTlg5c3J0YwZhcHBfaWQQMjIyMDM5MTc4ODIwMDg5MgABHmwcmbCE_GXvteve7zwmGkOUSQJMjr2P7eQ_GFNawUrNwhTZ3Uxxjwc9CFj-_aem_uHV-rX_yt7svgPlsw6PaIwВіталій Чепинога | Підписатися