А я знову і знову, як кіно, промотала
На землі, що прожити уже довелось.
Де нелегко було, де чуть легше ставало...
Де страждати, де щастя побачить прийшлось.

Були дні, що від щастя я так веселилась.
І здавалось - ось з небом у дусі зіллюсь.
А бувало душа моя дуже журилась,
Що її заспокоїти міг лиш Ісус.

А життя на землі, як ті гойдалки в небі -
То злітають високо, то донизу летять...
Втриматися важливо, не злетіти щоб з них вам,
У стрімкому цім вихорі, що є наше життя.

Так важливо триматись за міцні ті руки.
А це руки Христа, втримає Він тебе.
Щоби, вмить, не пішла голова твоя кругом,
Ти дивися на Нього і тоді не впадеш.

Хай в душі, кожен день, життя наче ті гойдалки,
Не було б лише в нім ніколи пустоти.
Не було би життя без мети і без толку,
Щоб не жити лиш так - аби лише пройти.

Ну а ворог навкруг пустоту свою сіє,
Що є добре в житті, потихеньку краде.
Там - вустами злукавив, там - сварку посіяв,
В серці там, засудив - і мир Божий піде.

І прийде пустота, і байдужість лиш при́йде,
І вже в серці своїм не побачиш Христа.
І залишиться тільки земна особистість,
І загублена буде Христа простота.

І загублена буде святая дорога
По якій, у свій час, тут проходив Христос.
Гойдалки все летять...а душа все потрохи
Обирає собі лиш дорогу де сльози.

Радість жити в Христі потихеньку відходить,
Тільки страх залишається - падаєш вниз.
Скоро буде підйом, але Бог не відходить.
Скоро буде підйом, за Ісуса держись.

За Ісуса держись, перевір себе Словом.
Лиш по слову Його життя перевіряй.
Він дає лиш життя, більш немає нікого,
Через Кого спасіння, це твердо лиш знай.

Л. Шпак