поки я зависла у невагомості десь між тим, щоб дописати нарешті перший розділ і плюнути вже на нього, розкажу вам про розкішне оповідання новозеландської авторки, яка входила до блумзберзького гуртка. ідеться про кетрін менсфілд і її текст "картинки". можливо, це одне з найкращого, що було написано про жіноче старіння. міс ада мосс прокидається від холоду у зйомній кімнатці під дахом. орендодавиця каже: чєлка, може заплатиш за житло чи не судьба? вони сваряться, і міс мосс обзиває господиню тарганом. десь на цьому моменті я почала думать, що це жіноча версія "перевтілення". кафці таке і не снилося. Жінка роздивляється свої варикозні ноги і намагається співати і налагодити контакт зі своїм дзеркальним відображенням. те натомість кривиться їй у відповідь. тарганом тут є саме вона, адже за вікном триває перша світова, її контральто нікому не треба, а побігти за орендодавицею вона не може, бо нічна сорочка на спині розділена навпіл (ми і так вже зрозуміли, що все це десь плинно тече в голові міс ади, і що маємо справу не з реальністю, а зі викривленою свідомістю реальноті). далі міс ада ходить на проби і намагається знайти бодай роботу акторки. усі її спроби невдалі. вона сідає на лавочці в парку і хоче залишитися там назавжди. дістає кишенькове люстерко, щоб знайти підтримку від нього, а воно знову корчить їй міну. і все. персонажка зневірюється і просто пливе на яхті від ресторану. де взявся ресторан і яхта? ну це вже питання до змученої свідомости міс ади мосс, чиє контральто виявилося марним і непотрібним