🔴 Одним із ключових міжнародних стандартів у сфері протидії домашньому насильству є стандарт належної уваги (due diligence).

Він передбачає позитивний обов’язок держави не лише реагувати на вже вчинене насильство, а й вживати розумних та доступних заходів для його попередження, захисту постраждалих осіб, ефективного розслідування та притягнення кривдників до відповідальності. У практиці ЄСПЛ цей стандарт безпосередньо пов’язаний із питанням: чи знали або мали знати органи державної влади про реальний і безпосередній ризик для постраждалої особи та чи вжили всіх заходів, яких від них можна було обґрунтовано очікувати для її захисту.

Стаття 51 Стамбульської конвенції вимагає, щоб відповідні органи оцінювали летальний ризик, серйозність ситуації та ризик повторення насильства, а результати такої оцінки використовувалися для управління ризиками та забезпечення скоординованої безпеки і підтримки постраждалої особи. Особливу увагу при цьому необхідно приділяти наявності у кривдника вогнепальної зброї або доступу до неї. 

🖥 В Україні сьогодні формалізована процедура оцінки ризиків вчинення домашнього насильства здійснюється уповноваженими підрозділами Національної поліції відповідно до Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, затвердженого спільним наказом Мінсоцполітики та МВС № 369/180.

🔴 Але важливо розуміти: оцінити ризик один раз недостатньо.

Домашнє насильство є динамічним процесом, а рівень небезпеки може змінюватися дуже швидко. Розставання з кривдником, початок судового провадження щодо розлучення, вирішення питання щодо дітей, порушення термінового заборонного чи обмежувального припису, звільнення кривдника з-під варти, ескалація погроз або поява доступу до зброї, можуть суттєво змінити рівень ризику.

Тому оцінка ризиків має бути постійним процесом — від першого контакту з постраждалою особою, під час застосування спеціальних заходів, у ході кримінального чи цивільного провадження і, за необхідності, після його завершення. Рівень небезпеки, визначений поліцією під час першого реагування, може бути зовсім іншим, наприклад, на момент звільнення кривдника з-під арешту або початку цивільного провадження про розлучення.

Не менш важливим є обмін результатами оцінки ризиків між фахівцями, які працюють із конкретним випадком. Якщо інформація про високий ризик залишається лише у поліції, інші суб’єкти можуть ухвалювати рішення, не маючи повної картини небезпеки для постраждалої особи чи дітей.

⬇️ ПРОДОВЖЕННЯ ⬇️