Оце ж сходила на львівський форум по туризму, і було там багато всякого-разного, знайомилась з виробниками, обросла буклетами Заліщики туристичні, Стежками Томашпілля, Неймовірний Чортків тощо, а ще намилувалась на коровай.Його привезли винничани, бо він внесений до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Гарнющий і смачний! Взагалі в регіоні понад сто видів унікальної обрядової випічки, яку 40 років документувала дослідниця Світлана Торун і написала декілька книг.Через виступ звучала думка що незле б культурі мати економіку. Це збігається з моїми роздумами як споживача: хочу мати доступ до реальної випічки, не в академічних публікаціях або в музейних збірках, і не тільки на виставках і фестивалях. Спадщина є конкурентною перевагою, форма є конкурентною перевагою, питання як створити сучасний попит на власну традицію. Подібні приклади вже є: 🙌 згадаю паску за переписом етнографічної групи баба Єлька, яку зробили на кропивницькому заводі до Великодня. В моїй голові це кросфункційна команда з етнографа, технолога і маркетолога, яка збирається і думає, який виріб або його елемент реально можна поставити на лінію виробництва🙌 жайворонки (голуби, зозульки, соловейчики, качечки, гуски), обрядова випічка на день Сорока святих, які шефиня Марина Корзун зробила фішкою своїх вечерьНаскільки я розумію, наразі це поодинокі власні дослідження, а можуть бути резиденції на базі етнографічних музеїв чи центрів — коли шеф приїздить, вивчає локальні техніки і створює меню на їх основі. 👀 Кулінічі мають (здебільшого житній) хліб на експорт То це може бути експортна лінійка виробів із автентичним дизайном і історією, створена з залученням експертизи скажімо Ігоря Лаврешина✨Витач або інші малі бізнеси, які є живими носіями і щоденно розповідають гостям не лише про склад, але і походження виробу.