Спостерігаючи, як лівацька культура без кінця роздавати гроші і різноманітні пільги, починає захоплювати розмови про ветеранську політику, вирішив навести вам цитати з книги Себастьяна Юнгера "Племя: про поверення з війни і належність до спільноти":“Колективне суспільне значення війни... ймовірно не створюється шаблонними фразами “дякую за вашу службу”, яке багато американців зараз вважають за потрібне казати солдатам і ветеранам. Воно не створюється вшануванням ветеранів на спортивних змаганнях, дозволом першим йти на літак, або наданням їм незначних знижок в магазинах. Навпаки, ці символічні дії лише поглиблюють прірву між військовими та цивільним населенням. Підкреслюючи, що деякі люди служать своїй країні, але переважна більшість ні. Оскільки сучасне суспільство майже повністю прибрало травми та насильство з повсякденного життя, кожен хто насправді страждає від цього, вважається надзвичайно нещасливим. Це надає людям доступ до співчуття та ресурсів, але також створює ідентичність жертви, що затримує одужання. Антрополог Денні Гофман, який вивчав комбатантів племені Менде під час та після громадянських воєн в Ліберії та Сьєрра-Леоне, виявив, що міжнародні гуманітарні організації представили концепції жертви комбатантам, які до цього часу зрідка або ніколи не думали про себе як про жертви. Формулювання “я теж жертва”, не йде від самих учасників бойових дій, розповів мені Гофман. Організації з надання допомоги приходили, і казали: ви маєте почуватись саме так, і тоді матимете доступ до продовольства та навчання. В такому бідному суспільстві продовольчі пожертви та професійні навчання, надавали величезну перевагу колишнім учасникам бойових дій...У США ми віддаємо шану нашим ветеранам словами, плакатами та написами, але не даємо їм того, що справді важливо для американців, що справді виділяє вас як цінну для суспільства людину - ми не даємо їм роботи. Усі похвали світу нічого не означають, якщо суспільство не визнає вас як людину, яка може зробити внесок цінною працею. “Підтримуємо збір. Дякую.