VIBE

завдяки моїм рандомним заходам в aromateque познайомився з берлінським брендом парфумерії moth and rabbit. мене одразу зацікавив аромат з назвою the colour of pomegranate, бо назва одразу нагадала про культовий фільм параджанова "саят-нова"."цікавий збіг" – подумав я. сьогодні, зайшов на сайт і бачу там ще купу ароматів зі знайомими назвами: "melancholia", "enter the void", "i am love", "parasite", "dreamers", "la haine", "the lobster"... зрештою я зрозумів, що бренд робить парфуми на честь фільмів. мабуть, це одна з найбільших мрій інтертекстуальника: дізнатися, як пахне його улюблене кіно. поки в моїй сумці вже декілька днів зі мною ходить "колір гранату", до якого у мене самого потягнулася рука, навіть коли я ще не знав про звʼязок з параджановим, раджу вам зайти на сайт та подивитися, чи ви точно дивилися всі фільми звідти. курація фільмів там дійсно гарна. або можна грати в гру: дивитися фільм, уявити як він пахне і потім перевірити це, знайомлячись з ароматом. чи навпаки. короче, розважайтеся.

але не все так погано в американському vogue – є в ньому і дуже красиве знімання з енн гетевей, яке зробила енні лейбовіц. кадр, що ви бачите перед собою, зацікавив мене найбільше. на ньому гетевей позує в музеї метрополітан навколо легендарної картини джона сінгера сарджента, яка називається "portrait of madame x". картину оточує великий скандал, який змусив художника переїхати з парижу до лондона у свій час. на картині зображена віржині гатро – активна учасниця паризького світського життя 19 ст. перша версія портрету зображала її зі спущеною бретелькою, що сильно вразило публіку паризького салону та викликало хвилю обурень. ця вульгарна на той час картина зіпсувала репутацію не тільки художнику, а ще й самій "мадам ікс", навіть після того, як він перемалював бретельку так, щоб вона більше не сповзала з плеча.в портфолію сарджента є ще один скандальний портрет – "dr. pozzi at home". на ній – гінеколог самюель жан поцці постає у, мабуть, найхтивішому амплуа, який тільки можна було уявити для зображення лікаря. червоний на червоному фоні, його поза, розміщення пальців, цей пояс, китиці якого звисають у відповідному місці... horny jail.

пропустити превʼю колекції phoebe philo, яка просто називається "d" за алфавітним порядком, не можу. і не тільки тому, що це красиво, а й тому, що є вайб, що не всі розуміють, чому це красиво.причина проста: цей одяг – часто забавний. він просто веселий. не ставиться фібі так серйозно та глибоко до цього одягу, як ви про це пишете. а ще, він сексі. просто сексі. костюм на голе тіло – сексі. відкриті пальці на ногах – сексі. велика кропнута шуба, в якій модель відчувається крихіткою – сексі. ну не може колекція, в якій є волохаті штани, величезна органзова брошка, шолом з пірʼя та, прости господи, комбінезон з імітацією тигрового принта бути про "переосмислення класики", "інтелектуальність на межі з грайливістю" та "поєднання архітектурних силуетів з чистотою ліній". я тупо умоляю вас, досить писати цей булшит.іноді здається, що використання цих пустих фраз – це патологічна потреба виправдатися, що ваші тексти мають право на існування. реально набридло це вже не читати навіть, а просто бачити перед очима. а колекція гарна, безумовно.

«розкіш настільки тиха, що в ній не чутно експлуатованих працівників» — пише 1granary про нещодавній (хоча, мабуть уже давній) скандал з loro piana. пишу про це лише зараз, бо збирався думками.якщо раптом пропустили: бренд loro piana, який подарував нашим теренам вислів "лорікі" (страшнючі лофери за 1200 євро, які купують заможні дяді), потрапив у судову справу з експлуатацією працівників на одній зі своїх фабрик в китаї. 90-годинний робочий тиждень, оплата 4 євро в годину та нелюдські умови (працівники буквально жили на виробництві) – для бренду, речі якого не просто існують в люксовому ціновому сегменті, а й довгий час вважалися либонь не апогеєм якості, "тихої розкоші" та етичності. loro piana належить до конгломерату lvmh і я боюся, що там це – частина бізнес стратегії, а не страшнюча помилка. певний час тому такий самий скандал трапився з брендом dior – одним з найбільших money-makers в lvmh. як би зовнішньо бренд не комунікував бездоганну якість, за яку він просить шалені гроші (халат від loro piana, наприклад, коштує 3900 євро), основний прибуток все ж найчастіше йде від максимального зменшення собівартості, часто шляхом експлуатації інших людей. казка стара, як світ. сумно одне – скільки б статей не вийшло на business of fashion чи інших незалежних медіа-ресурсах, до цільової аудиторії цього бренду навряд можна ними достукатися. а значить, що це репутаційна шкода, яка ні в що наспарвді не виливається і забувається через місяць.

багато хто, навіть зі світових інфлуенсерів, жаліється, що не любить літо, бо складно придумувати аутфіти. я цю проблему не сильно розумію, бо знайшов прості рішення – якісні натуральні тканини, легкі просторі силуети, напівпрозорі текстури.у мене є сорочка з шовку крепдешину з першого фото – це ідеальний варіант на спеку. її можна носити як хочеш, у неї неймовірний силует, вона обтікає тіло, там перламутрові ґудзики і дуже гарне драпірування на спині. я себе стримую від того, щоб не носити її кожен день, але тільки тому, що у мене купа одягу, який треба встигнути вигуляти.сорочка від бренду nikita romanov, до якого я щиро раджу приглянутися, якщо ще ні. там все "правильне" – ідеальної довжини, ширини, крою, тканини. у мене вже чотири айтема від бренду – і кожен раз я в захваті від щиро класного продакт дизайну. сильно раджу приглянутися ще й до цих двох сумок, якщо ви як я любите, щоб все влізло, ідеальної чорної футболки, брюк зі спущеними защипами та жакету з щільного італйського льону з рукавом-регланом.в nikita romanov мені подобається те, що речі разом збираються у виразний візуальний стиль, але окремо їх також легко носити, бо вони все роблять трошки краще.

мені здається, що я ще про це ніде не казав, але десь 30% свого життя я провів в криму. ба більше, в мені намішано багато кримськотатарської крові, а весь півострів усипаний моїми родичами. не дивлячись на це, цю дуже рідну мені культуру я знаю погано, бо в дитинстві були інші пріоритети. і тут вступає в діло один з найстрашніших наслідків окупації — культурне винищення. я дуже боюся, що ніколи не потраплю в це дійсно магічне місце, але ще більше боюся, що разом зі мною цю рідну мені культуру забуде весь світ. настя підсадила мене на подкаст «культ», один з останніх епізодів якого розповідав про звʼязок криму та лесі українки та жіночий супротив окупації півострову. там почув багато чого нового, що підкріплює звʼязок між півостровом та україною. і ось я бачу цю колекцію etnodim — qirim, що присвячена корінному населенню криму.я дуже радий, що такий великий та культурно важливий бренд як etnodim з повагою говорять про цю культуру, досліджують її, поширюють поміж українців. сильно раджу зайти на сторінку візуального архіву про крим, який бренд опублікував разом з колекцією. давайте не дамо ворогу знищити це місце не тільки фізично, але й ментально.

скільки б наша мода не зверталась до української історії, все одно залишаються не до кінця дослідженні періоди. наприклад, український авангард 1920-1930х. туди входить і театр леся курбаса «березіль»бренд cili nochi, який створили анастасія бобровська та олена поливян, звернувся до культурологині анни-марії кучеренко, щоб вона дослідила візуальні архіви цього періоду. на виході — дебютна колекція бренду, яку можна помилково асоціювати з roaring twenties в америці, великим ґетсбі та іноземним ар-деко. от тільки, тут я вас поправлю — перша колекція cili nochi із заниженою талією, драпіруванням та вирізами, що нагадують модерністську архітектуру, відсилає до бурхливого культурного життя харкова, львова та києва хх ст.мені пощастило побачити це візуальне дослідження, яке робив бренд. скажу щиро, мене здивувало, що українські жінки того періоду дійсно виглядали так, як ми звикли бачити американців в кіно. вони — емансиповані, вільні, драматичні, живі, з гарним макіяжем, їх легко можна уявити з цигаркою в зубах. хочеться більше памʼятати історію україни і такою також. моя щира вдячність cili nochi.

останнім часом всіх почало сильно турбувати питання доцільності креативних професій. коли кожен день – трагедія, як змусити себе розповідати про якесь мистецтво чи туфлі jimmy choo? ще й усі навколо втомилися від "щоб не плакать, я сміялась" і "робити попри втому та недосип, бо ми – незламні".я не вважаю незламність токсичною рисою українського суспільства. її просто неправильно трактують. незламність не в тому, щоб їбашити 24/7 без передиху – це не було і не буде ефективним ніколи. незламність – в адаптивності. дати собі час, показати, що втомився, поплакати – і не здатися. незламність не в тому, щоб не падати, а в тому, щоб полежати і піднятися.а, повертаючись до доцільності красивого в такі страшні часи, скажу лише одне: очевидно, що я не рятую життя своїми розмовами про моду. це не найважливіше в житті. але боротьба заради боротьби втрачає сенс та демотивує. я впевнений, що ми маємо не забувати про красу, моду, мистецтво. це – те, заради чого я живу. і сьогодні запрошую вас розділити вечір разом з габі курков в пʼятому випуску "фешн і місто". бо я не можу не знімати це, не можу не говорити про це. і, можливо, цей випуск передасть трохи цієї енергії вам.обіймаю,ельдар х

знаєте, не можу заснути, хоч як би рано завтра мені не треба було вставати. вже декілька днів не відпускає одна думка:памʼятаєте, коли активно почали циркулювати плітки про звільнення марії грації кьюрі з dior, то в якийсь момент зʼявилась інформація, що вони взагалі збираються йти до суду розбиратися? ніякого підтвердження цьому знайти не можу, тому воно скоріше за все так і залишиться пліткою, але маю питання — нікому не здалося дивним, що останній показ, який мав бути resort 2026, водночас включав в себе і haute couture колекцію?кутюрні колекції — либонь не найгучніший креативний інфопривід року, а тут його засунули у міжсезоння, не дочекавшись липневого кутюрного тижня моди. та і марія не допрацювала до ювілейного десятиріччя трохи більше року, покидаючи свій пост на дивній цифрі 9… і взагалі, останнім часом про зміну креативних директорів повідомляють не після останньої колекції, а коли ця колекція поступає в магазини, щоб клієнти на цій емоції побігли купляти останні речі з-під руки попереднього креативного директора.можливо, розставання кьюрі та dior все ж таки було не таким чистим, як нам про це розповідають…

Ельдар Шеріфов — гість моєї рубрики #maisontalks, гострий на язик (в хорошому сенсі слова) прихильник модної індустрії та людина, яка любить писати все з маленької літери. Він веде один із моїх улюблених телеграм-каналів про моду VIBE та YouTube-шоу «фешн і місто». Коли я вперше познайомилася з творчістю Ельдара, його смаком та естетикою, я зрозуміла: ця людина — вайбова і знає, що каже. Пропоную познайомитися з ним ближче — особливо тим, хто хотів, але ще не мав змоги.1. Опиши себе одним реченням, не згадуючи про свою діяльність. я — бездонний емпат, який вимушений знати і розуміти набагато більше, ніж мені б хотілося.2. У якій сфері ти працюєш, і як це впливає на твій стиль? я працюю в PR, але хочеться відповідати, що я працюю суперзіркою, через свій ютуб-проєкт. робота не сильно впливає на мій стиль напряму — я або створюю персонажів одягом, або одягаюсь з позиції «раптом мені треба буде опинитися на івенті vogue». 3. Чи пам’ятаєш момент, коли тебе вперше почав цікавити одяг? я мало чого памʼятаю взагалі. здається, що в моду мене привела стрітвер культура та снікерхедство. хоча, чесно кажучи, в підлітковому віці мене мало цікавив сам одяг, більше хотілося бути приналежним до «класної тусовки». didn't we all want this?4. Яку роль одяг відіграє у твоєму житті? професійну, особистісну, особисту, соціальну. я будую своє життя навколо того, що я люблю одяг і моду. 5. Як твій стиль відображає твою особистість? мій стиль адаптивний, хоча хтось міг би назвати його «непослідовним» чи «хаотичним». причина цьому – кожного ранку я граюсь в «персонажів». хто я сьогодні? моя мама у 90-х? хлопчик, який мені подобається? карін ройтфельд у 10-х? доярка з села в запорізькій області? фанат vetements зразку 2019? просто пересічний персонаж рейтарської? 6. Чи є у твоєму гардеробі речі з унікальною історією або емоційною цінністю? моя перша річ balenciaga — білий лонгслів з силуетом жакету бар 40-х з лого бренду навколо горлового отвору — ода моєї любові до демни гвасалії; пітоновий клатч maison margiela — хіба треба тут пояснення? і мої чорні ботфорти zara, які я купив на барахолці на почайній — я ходжу в них на кирилівську і вони вже пережили більше, ніж про це можна розповісти. 7. Яка остання річ у твоєму гардеробі стала для тебе справжньою знахідкою? сумка ernestina від kachorovska. я люблю «мамські» сумки, бо у мене постійно з собою ноут, книжка, косметичка, гаманець, зарядка, парфум... я ношу її кожен день і не планую переставати це робити. 8. У якому одязі ти почуваєшся найбільш комфортно та впевнено? у будь-якому.9. Уяви, що маєш безмежний бюджет: які 7 речей ти б придбав, щоб носити їх усе життя? 1) balenciaga le city bag — чергова «мамська» сумка2) hermes shadow birkin — якщо вже всі гроші світу, то треба якісно кітчітися3) céline naked wrap sandal з-під рук фібі файло — взуття моєї мрії4) плісировану сукню balenciaga з квітковим принтом ss20 — це керіовер бренду, але тоді вони були з підплічниками. what a dress to own!5) слінгбеки saint laurent lou lou — i mean, have you seen them?6) та 7) светр та брюки з колекції maison martin margiela fw00 'la mode du xxl' — це на кожен день.10. Якби твій гардероб міг розповісти історію, якою вона була б? будь-яку історію, а обʼєднувало би ці історії питання «йому 18 чи 32?»