Людина карає себе, коли не дотримується правил системи вірувань. у цей момент в тілі залишається слід -Напруга в грудях.-Стиснення в животі.-Затримка дихання. Нервова система зчитує ці сигнали. вона фіксує:- де безпечно- де можуть відкинути- де потрібно зменшитись, завмерти, підлаштуватися.Так створюються автоматичні реакції.

Поступово ці домовленості (реакції) керують нами у зовнішньому світі. Наш внутрішній суддя оцінює те, що ми робимо, і те, чого не робимо. Кожного разу, коли ми робимо щось, що йде всупереч кодексу, внутрішній суддя говорить, що ми винні. Нас потрібно покарати. Нам має бути соромно. Це відбувається щодня протягом усього нашого життя. Є в людині ще одна частина, яка є об’єктом сорому - жертва. Вона за все у відповіді. На неї падає і провина, і ганьба. Це та частина нас самих, яка говорить: бідний я, бідний, я недостатньо хороший, розумний, привабливий, я недостойний любові, я бездарний. Наш внутрішній суддя погоджується і говорить: так, недостатньо хороший. Усі ці процеси засновані на системі вірувань, які ми не обирали, але тіло запам'ятало це у вигляді наших реакцій на емоційний фон, який ми переживали в той момент. Вони настільки сильні, що навіть роки потому, коли наші уявлення змінюються і ми намагаємося приймати власні рішення, виявляється, що ця система установок усе ще керує нашим життям. Усе, що суперечить зводу законів, викликає стискання в сонячному сплетінні, і це відчуття — страх. При порушенні положень кодексу дають про себе знати емоційні рани, і реакцією на це є створення емоційної отрути.