Митрополит Михаїл після обстрілів Луцька сказав гарне слово...я звертаюся до вас не для того, щоб розповісти про біль. Про нього ви знаєте самі. Я звертаюся до вас із словом надії — і зі словом правди. Правда перша: ми живемо. Живемо — значить, Господь нас не залишив. Кожен день, який ми проходимо крізь це випробування і не ламаємося, — це вже перемога. Не дозволяйте ворогові забрати у вас те, чого він не може знищити ракетами: вашу гідність, вашу віру, вашу внутрішню свободу. Будинки можна відновити, душу — відновлює лише Бог. Правда друга: нам — не найважче. Скажу вам відверто як пастир. Коли думаю про Луцьк, Ковель сьогодні — я думаю також про Харків, Херсон, Запоріжжя… Про міста, де люди живуть під обстрілами щодня і щоночі, де цілі квартали лежать у руїнах, де дітей ховають у підвалах уже роками. Ми живемо в тилу. І це не привід для самозаспокоєння, але це — привід для вдячності та для відповідальності. Хто менше страждає — той більше зобов'язаний. Правда третя: може, праведників у нас стало менше? Колись Авраам торгувався з Богом за Содом: може, є там п'ятдесят праведників? Сорок? Десять? «Заради десяти не знищу», — відповів Господь. Це не богословська абстракція — це закон духовного життя народу. Міста тримаються праведниками. Країни — молитвою. Тому запитаймо себе чесно: чи не стало в нас менше молитви? Менше правди в стосунках, менше милосердя до ближнього, менше Бога в серці? Я не кажу цього для осуду — я кажу це для пробудження. Бо кожен із нас може бути тим праведником, заради якого Всевишній береже наші міста. Тому — молімося.