Веселий піп | Я не раз звертався, запитуючи допомогу для паліативних хворих знайомих...

Я не раз звертався, запитуючи допомогу для паліативних хворих знайомих (підгузки, пелюшки, протипролежневий матрас і разне інше). І цю допомогу «Свої» завжди давали. Не раз бачив, як найближчі цих хворих плачуть, отримуючи цю допомогу, бо їм здавалося, що вони у повній самоті зі своїми нікому не потрібними «лежачими». Знаю, як ридали мої друзі, Ілля (з неоперабельною саркомою вагою кілограмів на 30, яка почала розкладатися) та його мама Тетяна, коли разом зі специфічними засобами догляду, про які вони попросили, приїхали за 400 км двоє «Своїх», які ще й навчили, що і як треба робити. І замість запрошеного, привезли, мабуть, вдвічі більше, сказавши: а ще вам знадобиться ось це, і це, і ось це… Іще знаю, що безліч часу в минулому вона та «Свої» витратили на спроби спонукати державу ефективно вирішувати системні проблеми (наприклад, закупівля титанових імплантів). Не знаю, чи не менше клерки МОЗу тоді проводили часу у стінах цієї установи…Хто читає її, знає, що на початку війни вона пішла в київське ТРО, а потім – в ЗСУ, мінером. Сказала, в цьому бачить практичну можливість забезпечити майбутнє своїх дітей. Паралельно навчала такмеду. Отримала контузію. Потім перенесла важку операцію, після якої вже не могла фізично повернутися на службу.Наскільки я її знаю, вона керується глибоким співчуттям та солідарністю з тими, хто потребує допомоги. А не підживленням комплексу спасателя, як дехто, кому на місці не сидиться, якщо спасати нікого. Не піднесенням власного добродійства. Тобто, спокійно жила б, якщо б інші, або держава ці проблеми вирішили замість «Своїх». Те, що вона стільки всього вивозила і витримує, мене досі дивує. Але і знаю, що їй це непросто дається. Впевнений - вона витримає та вивезе ще багато всього, для більшості надмірного та неможливого, але не це. Не відмову від одного з цих напрямків! Бо вона така – вона сприймає ті біди, з якими стикається, як зону власної відповідальності. Розумію, що мій допис не сколихне хвилі. Це буде крапля у бочці необхідного. Але, як Леся стверджує, більшість у зборах закривають саме краплі, невеликі донати, а не каністри великих. Але нехай ця крапля стане постійною, щомісячним автоплатежем!Ну й собраття та сестри – віруючі, взиграйте трохи молитовними м’язами, щоб Господь послав «Своїм» тих, хто може вагомо донатити, і нехай колись держава проллє достатньо на потреби паліативних хворих, зневічених та ветеранів! Подасть їм сил та Свою допомогу і тим, хто опікується їх потребами!Пишу все це, як свідчення того, що «Своїм» можна довіряти повністю.П.С. Якщо чесно, мені навіть важко було називати себе в тексті Лесіним другом, бо чим далі, тим більше вважаю це незаслугованою честю. Бо знаю - вбога в очах Бога поміркована стриманість моєї доброти і благословенне її «божевілля»! Щиро її люблю. Міг би ще про неї хорошого написати, але побоююсь прильоту від неї)) І мій уклін Ірині, Полі, Владу, Віталіку, та всім іншим співробітникам «Своїх»!