ПАМ'ЯТАЄМО!КОЛОКОЛОВ СЕРГІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ - 25.02.1984 – 17.04.2022Військовослужбовець 105-го окремого стрілецького батальйону Сил ТрО ЗС України.Сергій Анатолійович народився 25 лютого 1984 року. У 2014 році переїхав до Волновахи з окупованого Донецька, а 2018 року відкрив спортивну секцію. Тренер-викладач Обласної спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з важкої атлетики, майстер спорту України. Його вихованці представляли на змаганнях з важкої атлетики місто Волноваху та Волноваський район Донецької області, ставали переможцями і призерами чемпіонатів України серед юнаків.На початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Сергій Анатолійович став на захист України. Він взяв до рук зброю заради світлого й мирного майбутнього Донеччини та України. Сергій Колоколов пішов у місцеву тероборону захищати Волноваху. Родину вивіз у безпечніше місце в Україні. 8 квітня, під час виконання бойового завдання в Донецькій області отримав поранення, був доставлений у лікарню. Мужній воїн Сергій Анатолійович помер 17 квітня у лікарні ім. Мечникова міста Дніпра.Похований на Краснопільському кладовищі м. Дніпра.У Сергія залишилися дружина та син.Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно) (Указ Президента України № 445/2023 від 25.07.2023 р.).Щирі співчуття рідним та близьким. Доземний уклін воїну-захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
🕯 20 лютого - День пам’яті Героїв Небесної СотніПам’ятаємо. Вшановуємо. Передаємо пам’ять наступним поколінням.Сьогодні ми не лише схиляємо голови перед подвигом Героїв Небесної Сотні, а й підбиваємо підсумки онлайн-конкурсу малюнків «Герої в наших серцях», до якого долучилися діти та молодь Волноваської громади.🎨 Кожна робота – це щира емоція, дитяче бачення героїзму, вдячності та пам’яті. Усі малюнки без винятку варті перемоги.🏆 За результатами голосування (станом на 20 лютого, 12:00) визначено переможців:🥇 1 місце – Вітвицький Артур, 7 років (163 голоси)🥈 2 місце – Галузінська Варвара, 9 років (149 голосів)🥉 3 місце – Томазенко Тимофій,12 років (75 голосів)👏 Щиро вітаємо переможців та дякуємо кожному учаснику і учасниці!Ви - неймовірно талановиті, щирі та свідомі!💙💛 Окрема подяка всім, хто підтримував учасників, голосував та поширював конкурс. Ваша активність - це прояв небайдужості та єдності.Наші діти та молодь - найкращі. Саме вони зберігають пам’ять і творять майбутнє.🕯 Пам’ятаємо Героїв Небесної Сотні. Герої не вмирають
ПАМ'ЯТАЄМО!ВІНСЬКИЙ МАКСИМ ВІТАЛІЙОВИЧ - 31.03.1997 – 09.02.2024Солдат 3-ої штурмової бригади Збройних Сил України. Позивний «Фенікс».Максим Віталійович Вінський народився 31 березня 1997 року та мешкав у місті Волноваха Донецької області. Закінчив середню школу № 6 м.Волноваха. До повномасштабного вторгнення працював зварювальником в сільгосппідприємстві «Октябрь» с.Стрітенка Волноваського р-ну Донецької обл.. Займався боксом - призер України по боксу, чемпіон Донецької області 1 розряду по боксу. Нащадок величного Козацького роду.З початком повномасштабної війни Максим переселився з родиною в західну частину України, пізніше – в Бучанський район Київської області. В квітні 2023 року долучився до лав ЗСУ. Весь цей час перебував у гарячих точках Донеччини.Максим Вінський загинув 09 лютого 2024 року поблизу міста Авдіівка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання, захищаючи волю, незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України. Похований Захисник - Герой в селі Микуличі Бучанського району Київської області. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно) - Указ Президента України від 17.07.2024 № 466.У Максима залишилися - батько, сестра і брат. Щирі співчуття рідним та близьким!Доземний уклін земляку - захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
♟ Шахові змагання «Пліч-о-пліч: Всеукраїнські шкільні ліги» у Волноваській МТГ29 січня у Волноваській МТГ відбулися змагання з шахів серед учнів 5–9 класів ЗЗСО в рамках проєкту «Пліч-о-пліч: Всеукраїнські шкільні ліги» – наймасштабнішого спортивного проєкту для школярів України під гаслом «Разом переможемо».👉 Для Волноваської громади це лише початок: у цьому сезоні МТГ вперше зареєструвала команди для участі у змаганнях з шахів, і вже на старті наші учні продемонстрували гідний рівень підготовки.📌 У змаганнях з шахів серед 5–9 класів взяли участь 3 команди.🏆 Результати змагань:• 🥇 І місце – Волноваський опорний ЗЗСО І–ІІІ ступенів• 🥈 ІІ місце – Волноваський ЗЗСО І–ІІІ ступенів № 2• 🥉 ІІІ місце – Волноваський ЗЗСО І–ІІІ ступенів № 6Також із гордістю зазначаємо, що наші вихованці 10–11 класів уже є переможцями, а одна з команд Волноваської громади переходить на наступний етап змагань.💙💛 Ми пишаємося нашою молоддю – вболіваємо за кожну й кожного, віримо в них і підтримуємо на кожному кроці.
ПАМ'ЯТАЄМО!ЄРИШ ІГОР ВОЛОДИМИРОВИЧ - 29.10.1983-24.01.2024.Військовослужбовець Збройних Сил України. Народився у місті Волноваха Донецької області. Працював на залізниці.З 2016 року брав участь в АТО – ООС.На початок повномасштабного вторгнення перебував на службі у місті Маріуполь. Звідси потрапив у ворожий полон. У ніч з 28 на 29 липня 2022 року перебував у катівнях Оленівки.Вижив. Був вивезений російськими окупантами до Вязьми. У січні 2024 року мав потрапити на обмін. Але, загинув в авіакатастрофі внаслідок ворожого збиття літака. 8 серпня 2025 року на Черкащині відбулась церемонія прощання та поховання Героя до якої долучились представники Волноваської міської ВЦА. Захисники, які перебували разом з Ігорем Володимировичем у полоні та яким пощастило повернутись живими, розповіли родині про щоденні тортури і знущання у полоні. Побратими кажуть: “Ігор перебуваючи у нелюдських умовах полону, ніколи не жалівся на життя та щоденно згадував своїх донечок”. Донька загиблого Захисника сказала: “Сподіваюсь, йому на небесах добре і знаю, що він там серцем з Україною!”.У Ігоря Володимировича залишилась дружина та дві донечки. Щирі співчуття рідним та близьким!Доземний уклін захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
ПАМ’ЯТАЄМО!БОГАЧ ВАСИЛЬ ВОЛОДИМИРОВИЧ - 15.08.1979 р. – 08.05.2022 р.16 січня 2023 року на Лук'янівському кладовищі м. Києва відбулася церемонія поховання нашого земляка, Героя України – ВАСИЛЯ БОГАЧА.Підполковник Служби безпеки України, Герой України (2023, посмертно).Позивний — Домаха, літературний псевдонім — Іван Богдан. Василь Володимирович народився 15 серпня 1979 року в місті Волноваха Донецької області, проживав з родиною в м. Маріуполь.З 2004 року по день загибелі Василь Богач знаходився на службі в ГУ СБУ м. Маріуполь. З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, згідно наказу вищого керівництва, з метою належної організації діяльності ГУ СБУ в Донецькій та Луганській обл. було визначено не змінювати місце дислокації Богача В.В. та виконувати завдання, визначені керівництвом з дислокації в м. Маріуполь. Коли Маріуполь опинився в оточенні, Василь разом з колегами перебазувались на територію заводу «Азовсталь», де в той час знаходились військові формування, такі як «Азов», прикординники, морпіхи, цивільні люди. 4 квітня 2022 року Василь отримав важке поранення, перебував у шпиталі на «Азовсталі». Загинув 8 травня 2022 року на заводі «Азовсталь» м. Маріуполь, внаслідок влучання протибункерної бомби по одному з бункерів. У липні 2022 року тіло Василя Богача перевезли в Україну з території, підконтрольній терористичним угрупованням. У січні 2023 родина отримала підтвердження аналізу ДНК.Богач Василь Володимирович нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня (квітень 2022). За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (12.06.2023, посмертно). У Василя залишилися мама - Ліана Борисівна, дружина Альона та двоє синів: Іван і Богдан.Щирі співчуття рідним, близьким та друзям.Доземний уклін захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою! Щодня о 9:00 – загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
ПАМ'ЯТАЄМО!ТКАЧЕНКО ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ – 26.08.1986 – 15.01.2024Старший сержант групи планування штабу військової частини А7271 ОТУ “Донецьк” Збройних Сил України. Народився 26 серпня 1986 року в місті Волноваха Донецької області. Закінчив Бахмутський коледж транспортної інфраструктури за спеціальністю “Організація перевезень і управління на залізничному транспорті”. Упродовж 2004-2006 проходив строкову військову службу. Навчався в Українському університеті науки і технології. Тривалий час працював на залізниці в службі колії станції Волноваха. Займався спортом, грав у футбола. Олександр мав багато друзів. Вони називали його Цорік і пам’ятають життєрадісним, доброзичливим товаришем, завжди готовим прийти на допомогу. З січня 2022 року перебував на контракті у лав Збройних Сил України. Служив старшим сержантом, офіцером групи планування штабу у військовій частині А7271 ОТУ “Донецьк”. Разом з побратимами боронив Донеччину.Загинув 15 січня 2024 року поблизу населеного пункту Красногорівка на Донеччині.Похований на Алеї Героїв кладовища м. Кам’янське Дніпропетровської області.Щирі співчуття рідним, близьким та друзям. Доземний уклін воїну-захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою! Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
ПАМ'ЯТАЄМО!13 січня 2015 року збройними формуваннями Російської Федерації з боку Докучаєвська обстріляли український блокпост Бугас поблизу міста Волноваха. Під час обстрілу із установки залпового вогню «Град» один із снарядів розірвався біля пасажирського рейсового автобуса сполученням «Златоустівка — Донецьк», що рухався автошляхом Н20 та проходив паспортний контроль на пункті пропуску. В наслідок трагедії загинуло 12 осіб, постраждало – 18.На місці трагедії було встановлено дерев’яний хрест за загиблими. 10 вересня 2016 року відбулось урочисте відкриття пам’ятника загиблим на трасі Донецьк-Маріуполь 13 січня 2015 року. Загиблі:Гринник Марія Михайлівна 1965 р.н., місто реєстрації та проживання не встановлено.Дудков Дмитро Вікторович 1976 р.н., м. Донецьк.Карпов Анатолій Іванович 1954 р.н., м. Шахтарськ (помер у лікарні).Козенко Наталя Михайлівна 1982 р.н.Коломоєць Роман Анатолійович 1988 р.н., с. Калініне, Волноваського району.Корнілова Інна Олександрівна 1994 р.н., м. Донецьк.Лагуткіна Анастасія Володимирівна 1990 р.н., м. Донецьк (померла у лікарні).Моргасюк Тетяна Вікторівна 1960 р.н., м. Донецьк.Моргасюк Олександр Олександрович 1957 р.н., м. Донецьк.Поляков Владислав Олександрович 1986 р.н., м. Донецьк.Старчак Лариса Іванівна, м. Донецьк.Шудикіна Ольга Миколаївна 1956 р.н., м. Донецьк.Потерпілі, які отримали поранення:• Нікітенко Тетяна Іосипівна 1952 р.н., м. Докучаєвськ.• Литвиненко Катерина Василівна 1985 р.н., с. Бугас, Волноваського району.• Долгаш Маргарита Миколаївна 1964 р.н., с-х Оленівський.• Співробітник батальйону спеціального призначення.• Співробітник державної прикордонної служби.• Маляхова Ніна Михайлівна 29.10.1938 р.н., м. Донецьк.• Зубков Валерій Павлович 30.01.1950 р.н., м. Донецьк.• Кировобедра Олена Сергіївна, 12.07.1950 р.н., м. Донецьк.• Кусмарова Таїсія Олександрівна, 13.07.1952 р.н., м. Макіївка.• Коваленко Галина Василівна 16.12.1954 р.н., м. Донецьк.Вічна пам'ять жертв трагедії, убитих росіянами жителів Донеччини!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
ПАМ'ЯТАЄМО!ЗАВГОРОДНІЙ ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ – 08.08.1997 – 12.01.2024Військовослужбовець Збройних Сил України.Дмитро Володимирович народився 08 серпня 1997 року в місті Волноваха Донецької області. Випускник Новотроїцької школи, закінчив Маріупольське ПТУ, професія зварювальника. Працював в магазині морепродуктів м.Волноваха. У вересні 2019 р. Дмитро підписав контракт та пішов на службу морської піхоти. Доброзичливий, життєрадісний, мав багато друзів, завжди готовий прийти на допомогу – таким його пам'ятають рідні, друзі, побратими. На службі зарекомендував себе як працелюбний і відповідальний воїн, пліч-о-пліч з бойовими товаришами мужньо захищав Україну. Дмитро Завгородній героїчно загинув 12 січня 2024 року під час боїв під Херсоном.Похований у м.Дніпро.У Дмитра залишилися мама, дружина і донька.Щирі співчуття рідним та близьким.Низький уклін та безмежна вдячність нашому Герою за захист рідної землі та майбутніх поколінь. Вічна пам'ять Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
ПАМ'ЯТАЄМО!АРТЕМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ ЗАБОЛОТНИЙ – 08.01.2004 – 05.11.2023Помічник гранатометника 3-ї бригади оперативного призначення Нвціональної гвардії України. Позивний Хаджин.Артем Олександрович народився 8 січня 2004 в селі Іванівка Волноваського району Донецької області. Випускник Іванівської школи. Навчався у Волноваському ПТУ, здобув професію тракториста-машиніста сільгосп виробництва. Підписав контракт з НГУ. Обіймав посаду помічника гранатометника у 3-й бригаді оперативного призначення.З перших днів війни боронив Харківщину, отримав контузії та травми, він витягнув з-під обстрілу сімох побратимів. Після поранення та реабілітації повернувся у стрій і разом з побратимами пішов боронити Запорізький напрямок. Артем Заболотний загинув 5.11.2023 року поблизу села Новопрокопівка Запорізької області. Виконуючи бойове завдання, потрапив під ворожий артилерійський обстріл та отримав смертельні поранення. Нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). Похований на центральному кладовищі села Лютенські Будища Полтавської області. В Артема залишились мама, бабуся, брат і кохана дівчина. Щирі співчуття рідним та близьким! Доземний уклін захиснику! Вічна пам’ять і слава Герою!Щодня о 9:00 - загальнонаціональна хвилина мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації.
TGLIST.COM.UA
