ВАСИЛЕВСЬКА-СМАГЛЮК🇺🇦 | Прочитала звіт Фонду держмайна за 2025 рік. Якщо відкинути красиві фор...

Прочитала звіт Фонду держмайна за 2025 рік. Якщо відкинути красиві формулювання, картина виглядає так: держава продає те, що ще можна продати, і роками тягне на собі те, що вже давно мало бути або ліквідовано, або передано в інші руки.Почнемо з «успіхів».9,5 млрд грн надходжень — звучить добре. Але майже половина цієї суми — це продаж санкційних активів. Тобто не результат системної політики управління, а фактично «одноразовий ефект» від відібраних активів. 70% активів у портфелі — неліквід. Не «тимчасово складні», не «в процесі трансформації», а фактично баласт: банкрути, недіючі підприємства, об’єкти на окупованих територіях або з юридичними проблемами. І це ключова відповідь на питання, чому приватизація буксує.Бо продавати, по суті, часто нічого.Велика приватизація це підтверджує максимально жорстко. Стратегічні об’єкти — без покупців. Аукціони не відбуваються просто тому, що ніхто не приходить. Наприклад, Сумихімпром та Одеський припортовий. І це вже не про війну. Це про токсичність самих активів: борги, суди, непрозора історія.До речі про борги.Кредиторська і дебіторська заборгованість — одна з головних проблем великих підприємств. Тобто держава роками накопичувала зобов’язання, які тепер автоматично «вбивають» інвестиційну привабливість. Окрема зона ризику — санкційні активи. Їх багато, але це не означає, що вони працюють на економіку. Це активи, обвішані арештами, кримінальними провадженнями, проблемами з реєстрацією. І поки держава проходить цей юридичний квест, гроші просто «висять у повітрі».І тут найнеприємніше.Фонд прямо визнає: немає повного розуміння, що саме є в держави, в якому стані ці активи і що з ними робити. Саме тому перший пріоритет — банальний аудит і інвентаризація. Тобто у 2025 році держава все ще не мала чіткої картини власного майна.Це вже не про економіку. Це про управління.Що маємо по факту:— продаємо те, що ще можна продати— не можемо продати великі об’єкти— тримаємо на балансі масив проблемних активів— і паралельно намагаємось зрозуміти, що взагалі у нас єІ на цьому фоні головне питання навіть не про приватизацію.А про відповідальність за те, як ці активи довели до такого стану.Бо 70% неліквіду — це не війна.Це роки «ефективного управління».