Отже, «Одіссея» Нолана.

Поема Гомера — записана у 9-8 ст. до н. е. зі збірки легенд, міфологічних сюжетів та пісень про мікенський період Греції 13-12 ст. до н. е. Вклад гомерівських «Іліади» та «Одіссеї», як найдавніших збережених пам'яток європейської літератури, як у оповідальну традицію, так і загалом в європейську культуру, переоцінити важко, тому екранізації таких епосів викликають цікавість. Після десятиліття Троянської війни Одіссей хоче одного — повернутися на Ітаку. Але шлях додому триває ще десять років.

У гомерівському епосі це не просто переміщення, а філософська концепція, nostos — повернення, пов'язане з відновленням власної особистості, становища та зв'язку з домом. Причому Одіссей повертається не просто додому, а зі світу смерті та випробувань до життя. Грецька традиція так і розглядає nostos, як і буквальне фізичне повернення, так і повернення до світла та життя. Одіссей постійно опиняється у світі, де звичний порядок зникає. Але він не забуває, куди має рухатися.

Але навіть після фізичного прибуття на Ітаку, Одіссей має відновити своє становище у власному домі, що до речі актуально сьогодні, і співзвучно з темою повернення ветерана додому, який може фізично знаходитися вдома, проте його nostos — продовжується. Коли нарешті Одіссей опиняється на Ітаці, він не відразу відкриває свою особистість, а власна батьківщина спочатку здається йому чужою. Так і сьогодні, але не стільки весь оточуючий світ змінився, скільки сама людина з війни повернулася іншою.

В «Одіссеї» Гомера повернутися не означає просто розслабитись після випробування — необхідно знову встановити порядок там, де його немає. І дивовижно, як стародавній міф корелює з сучасністю, в контексті якої справжньою перемогою буде відчуття завершеного nostos — чи зможе сучасний військовик відчути себе вдома на своїй землі, і якщо ні — що потрібно зробити, щоб відчув. В цілому, в «Одіссеї» Нолана ця концепція частково дотримана, а сам Одіссей — відчувається архаїчним героєм, людиною дії. Що сильно постраждало в екранізації — це загальна картина, сакрально-героїчне ядро міфу.

«Одіссея» належить до світу, де людина, космос, боги, родовід, влада, честь, гостинність, смерть і доля утворюють єдине ціле. Нолан міф десакралізував — від самого світу, в якому виник «Одіссей», залишилася форма, але вирізана та спотворена онтологія. Боги не є повноцінними силами космосу, героїчне стає моральною проблемою, міфологічне стає психологічним. За перемогу над противником Одіссея корить совість та провина, що вже є впливом пізнього чужого авраамізму.

Нолан бере традиційний символ, але намагається адаптувати його для сучасного індивіда, де людина перестає бути частиною космічного порядку. Безумовно, «Одісея» Нолана — це переосмислення, але на відміну від більш ранніх переосмислень, Нолан не продовжив умовну розмову з Гомером, а недбало переклав «Одіссею» на мову сучасної людини. Тому правильно було б це називати не «Одіссеєю», а скоріше фентезі, яке надихалося Грецією пізньої бронзи і античності.

Хоча відзначити варто те, як Нолан зберіг спільну для багатьох індоєвропейських народів ритуальну гостинність, в грецькій традиції відому як Ксенія — більшість вбивств, які скоїв Одіссей, виправдані недотриманням гостинності, як і в оригінальному епосі. Ще один цікавий момент в екранізації — це те, як простежується ідея від самого початку, від Трої і до Ітаки, що саме відмова від своїх богів і традицій, зокрема і гостинності, порушення старого сакрального порядку — поступово руйнує суспільство та веде до занепаду цивілізації.

Але відходячи від духовно-світоглядоних концепцій, з'являється ще матеріально-історична складова, з якою все дуже погано. Гомер у всіх барвах описував героїв, які вони яскраві і як їхні обладунки сліплять всіх навколо, що, зважаючи на археологічні знахідки тих часів, є правдою. Картина Нолана — похмура, Агамемнон в обладунках Бетмена, якісь негри та індуси, люди Одіссея в коринфських шоломах на вікінгському драккарі — все це мало того, що далеко від історичності образів, так ще й бездарно. Підсумовуючи, краще витратити час на оригінал.

☠️ @vallholl