А ще в мене ніколи не було викладача, який був би таким зацикленим на контролі педантом. Цей чоловік просто нестерпний. Навіть якщо він і має достобіса привабливий вигляд. Я добігаю до вхідних дверей корпусу й смикаю за ручку… але вони не піддаються. Зачинено. Серйозно? Я нашвидкуруч пишу Браяну, благаючи його непомітно вислизнути з лабораторії та врятувати мене. Дощ починає лити ще дужче. Перевіряю телефон. Від Браяна нічого. Чорт. Я не можу пропустити ще одне заняття, бо вже встигла прогуляти кілька пар протягом перших двох тижнів. Я вже намагалася скласти органічну хімію раніше, тому матеріал перших трьох розділів і так знаю. Тож замість того, щоб протирати штани на лекціях із цієї теми, взяла кілька додаткових змін у «Fiction & Foam», бо мені вкрай потрібні були гроші. Я взагалі не розуміла, через що стільки галасу. Я прийшла забрала навчальну програму й точно знати, коли не варто пропускати лекції з тих розділів, де мені найбільше потрібна допомога. До того ж вчасно здавала всі онлайн-завдання й приходила на п'ятничні тести. Але після двох тижнів у такому режимі професор Гарт відвів мене вбік і пригрозив виставити з курсу за «недостатню наполегливість». Чи мала я збуджуватися, коли він покликав мене до свого кабінету й зачинив за собою двері? Ні. Чи збудилася я? О так, ще і як. До того моменту мені було байдуже. Ну так, я помітила, що він красивий і доволі молодий як для професора. Але не розуміла, чому навколо нього стільки метушні. Аж поки він не затягнув мене до свого кабінету на «коротку розмову» і не пропік наскрізь цими своїми сталево-сірими очима. І тоді до мене раптом дійшло. Дійшло надто добре."Випадковий дзвінок моєму професору" - Дженна Кук 👨‍🏫 редагується