🥽 Чи може навчання пацієнтів у віртуальній реальності зменшувати хронічний скелетно-м’язовий біль?

У журналі "Physiotherapy" опубліковано систематичний огляд і метааналіз, присвячений використанню віртуальної реальності саме для навчання пацієнтів із хронічними скелетно-м’язовими больовими станами, а не просто для відволікання від болю чи виконання вправ.
До огляду увійшла 21 публікація: 18 рандомізованих і 3 нерандомізовані дослідження; автори повідомляють загалом 868 учасників. У 14 рандомізованих дослідженнях вивчали біль у попереку, ще у чотирьох — різні скелетно-м’язові больові стани. Зміст програм суттєво відрізнявся: навчання про механізми болю, когнітивно-поведінкові підходи, усвідомленість, керування болем та інші стратегії самодопомоги. Частину програм проводили під наглядом, частину пацієнти використовували самостійно вдома.
Кількісний аналіз болю вдалося провести лише для семи рандомізованих досліджень людей із болем у попереку. Результат був на користь навчання у віртуальній реальності: стандартизована різниця середніх становила −0,41, а неоднорідність між дослідженнями була відносно невисокою (I²=35%). Це відповідає невеликому або помірному статистичному ефекту.
Але найважливіший нюанс: статистично значущий результат не означав клінічно значущого зменшення болю. За розрахунками авторів, інтенсивність болю в групах віртуальної реальності зменшувалася приблизно на 1,25 бала проти 0,37 бала у групах порівняння, і самі автори прямо зазначають, що величина цього ефекту не досягала клінічно значущого рівня.
У багатьох окремих дослідженнях повідомляли також про покращення функціонування, якості життя, страху руху, катастрофізації болю, тривоги, депресивних симптомів або порушень сну. Однак ці результати були значно менш послідовними, використовували різні шкали й не були об’єднані в окремі метааналізи, тому впевнено визначити величину додаткового ефекту щодо функціонування чи психологічного стану поки неможливо.
Загалом пацієнти добре сприймали такий спосіб навчання, у дослідженнях, де оцінювали переносимість, задоволеність була високою, а серед небажаних явищ зрідка повідомляли про легке запаморочення. Водночас безпеку оцінювали та повідомляли не в усіх роботах однаково, тому робити висновок про повну відсутність ризиків передчасно.
Є й суттєві методологічні обмеження, адже більшість досліджень мали помірний ризик систематичної похибки, передусім через неможливість повного засліплення учасників або дослідників. Освітній зміст, тривалість програм і технології віртуальної реальності суттєво відрізнялися. Крім того, кілька включених публікацій були подальшими спостереженнями за учасниками одного й того самого початкового дослідження, тому кількість публікацій не дорівнює кількості незалежних дослідницьких вибірок.
Окремо варто зазначити технічну неточність самої публікації: для стандартизованої різниці середніх −0,41 автори наводять 95% довірчий інтервал, верхня межа якого також становить −0,41. Це внутрішньо неузгоджене представлення, ймовірно друкарська помилка, тому точні межі цього інтервалу потребують обережного трактування.
Практичний висновок авторів полягає в тому, що віртуальна реальність може бути корисним способом подачі навчальної інформації людям із хронічним скелетно-м’язовим болем, особливо при болю в попереку. Її перевага, ймовірно, полягає не у самій «віртуальності», а у можливості зробити навчання інтерактивним, стандартизованим і залучити пацієнта до активного опанування стратегій керування болем. Водночас наявні дані поки не показують клінічно значущого додаткового зменшення болю і не дають підстав замінювати нею повноцінну реабілітаційну програму. Потрібні дослідження зі стандартизованим змістом навчання, достатніми вибірками та тривалішим спостереженням.

📖 https://doi.org/10.1016/j.physio.2026.102338

@usprm_official

#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine #EvidenceBasedRehab