Інклоли треба дати задню....це було давно і не зі мною, але я не певен. Кондиціонер в ХАМВІ не витримав перший. Вся «система» охолодження екіпажу цих броньованих машинок надзвичайно ненадійна та примхлива, чого не скажеш про самі броньовички. Ми отримали чималу порцію зброї та дефіцитного БК зі складу РАО, який знаходився далеко в тилу і тепер, погрузивши весь цей скарб в багажник та на задні сидіння помалу їхали назад в сектор. Літо, спека, пилюга, розбиті дороги, війскова техніка, цивільні авто та латані-перелатані корчі були нашими сусідами та компанією. Добре, що за межами сектору, ми познімали з себе броню та шоломи і їхали в убаксах, хоч якийсь невеличкий комфорт. Назустріч нам проїхав здоровенний Ошкош, який віз на причепі пошкоджений танчик, на відновлення, в глибокий тил… Дороги, які й до того не були рівними, після подібних приколів, з важкою технікою, перетворювалися на напрямки з величезною швидкістю. Кілька блокпостів проїхали майже не спиняючись, швидко обмінялися «словами» та й все. Спинилися під навісом розбитої заправки, одягнули броню, підготували шоломи та зброю, трошки розім’яли ноги. Їздити в ХАМВІ, коли ти 194 см - це задоволення набагато нижче середнього. За старою звичкою я хукто протер лобове бронескло та усі інші «вікна», бо вечоріло і пилюка з брудом на лобовому були абсолютно небажані. Перевірили Старлінк - працює, глянули на моторолу - батарея ще жива. Сіли та поїхали далі.Навколо гупало та свистіло, цукорок пищав, а Старлінк перестав працювати, у нього бувають такі моменти, в підтримку ж не позвонишь, хєхє. З посадки, повз яку ми проїзжали, уєбав танчик, добряче так увалив і якщо б ми були метрів на 30-40 ближче і без навушників, то я ще б на ліве вухо глухим став, до пари, так би мовити. Побратим за кермом поправив шолом та притиснув щільніше чебурашки з пелторами до вух, я зробив те саме, тільки мої кріплення прості звичайні 3М. Попередили своїх, в рацію, що через 5 маленьких будемо. Ще пара посадок, розвалене КАБАми, артою та усім чим можна село та будемо на місці. Цукорок лаятися не припиняв, а ми майже доїхали. Повільно під’їзжаючи по глибокій колії грунтової дороги, до місця де «десант - земля», ми спинилися, буквально на кілька секунд, щоб озирнутися та з’ясувати де лишилося місце, щоб сховати ХАМВІ. Побратим викрутив кермо, втикнув задню передачу і тільки но рушив, як десь поруч добряче шарахнуло. Броня авто та навушники приглушили вибух. І поки авто доїжджало, ще кілька метрів з кількох сторін почали вискакувати розвідники, кричати, махати руками - типу «небо» та «валіть звідси нафіг». Коробка в драйв та вперед-вперед... - Мені здалося, що це десанти знову свою граматику розчехлили та працюють, — сказав я. - Мені теж, - підтримав мене Побратим.Але ситуація виявилась набагато цікавішою. Батарейка в рації сіла, Старлінк не працював, тому ми не чули попереджень від наших, що над нами літав підарський орлан, а поруч з ним і сраний ланцет… Зваливши з місця «парковки», ми зробили величезне коло та заїхавши з іншого боку, по ще більше розбитій дорозі, яка перетворилася на велитенську калюжу, що тоненьким струмком текла в ставок… Добре, що це все прикривали настільки густі дерева, що між ними, бувало, ховали свій танчик хлопці з сімдесятдвійки. Запаркували авто та накрили його заздалегідь підготованими сітками, підійшли до своїх, які знову чекали на нас. - Ви якого дідька не відповідаєте? Вас же ледь ланцетом не уєбало!Майже в один голос спитали хлопці. - Так радєйка мавчала, а Старлінк ще на під’їзді заглючив та здох, синій хєр перевіриш. Відповіддю були хитання головами та сміхуйочки. Ми нормально привіталися та пішли розвантажувати зброю, дефіцитний БК та усе інше, що змогли привезти цього разу, в тому числі і такі дефіцитні на фротні енергетики та смаколики. Поки все тягали я уявив собі наскільки весело та яксраво горів би наш ХАМВІ разом з нами в середені, якщо б в останній момент Побратим не дав задню. Таймінг просто нереально крутий, пощастило так пощастило.Американський піхотинець